Стандарти системи освіти України та Великої Британії

Педагогіка » Стандарти системи освіти України та Великої Британії

Сьогодні наша країна стоїть на порозі визначних змін, особливо на царині освіти, яка є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил людини, саме тому в наші дні вона посідає головне місце у сфері концептуально важливих питань людини ХХІ століття. На цей час освіта України знаходиться в проміжному стані переходу від застарілої та нездатної задовольнити вимоги у наданні якісних освітніх послуг системи до нової, європейської, що претендує на конкурентоспроможність на ринку освіти, є мобільною та здатна співпрацювати з цим самим ринком.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу (далі ЄС), забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, правовий, економічний та освітній простір та створення передумов для набуття нашою державою членства у вище означеній організації Указами Президента затверджена Стратегія інтеграції України до ЄС. Не слід забувати також, що Україна є країною-учасницею Болонського процесу, що також накладає певні вимоги до системи її освіти. Відтак можемо сказати, що саме Болонський процес став поштовхом та засобом демократизації та інтеграції освіти, зокрема вищої освіти країни.

Свою актуальність виявили такі питання, як забезпечення рівного доступу до освіти та забезпечення якості цієї освіти. Протягом 1995–2004 років урядом України був розроблений ряд нормативно-правових документів покликаних регулювати реформи спрямовані на модифікацію національної системи освіти. У цих реформ знайшлося чимало прихильників та супротивників, їх впровадження викликало жвавий відгук громади, пройшли низка семінарів, нарад, обговорень, круглих столів, соціальних досліджень. На царині сучасної вітчизняної науки та освіти утвердилася думка, у необхідності відходу від старих командно-адміністративних методів, які відчутних позитивних зрушень не дають. Окрім того нинішня система ліцензування та акредитації ВНЗ не довела своєї ефективності. В зв’язку з цим, з’явилась невід’ємна потреба в інформації з приводу стану освіти, її якості та вичерпності, тобто потреба в моніторингу освіти, зокрема її якості. Оцінка якості освіти виступає як важливий механізм забезпечення ефективності останньої, а моніторинг повинен носити системний характер.

Проте для впровадження системи оцінки якості освітніх послуг необхідно мати, по-перше, чіткі уявлення про критерії якості освіти, а по-друге, висококваліфікованих фахівців з означеного питання. Моніторинг же якості освіти виявляє гостру необхідність створення незалежних установ та інститутів, які були б спроможні оцінити якість надання освіти та підготовки фахівця тим чи іншим навчальним закладом, задля об’єктивної оцінки власного навчального процесу останнім та змоги планування його трансформації чи поліпшення.

Ось чому метою нашої роботи виступає дослідження реформаторської діяльності на царині системи вищої освіти України спрямованої на вироблення та запровадження стандартів щодо якості надання освітніх послуг. Задля досягнення нашої мети ми вирішили порівняти процес розвитку нашої країни з процесом, що триває ось вже понад десятиліття у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії. Відтак об’єктом нашого дослідження виступає система вищої освіти України в порівнянні з системою вищої освіти Великобританії. Відповідно до цього можемо визначити предмет нашого дослідження – впровадження реформ в систему освіти нашої держави відповідно до законодавства України та міжнародних документів. Не зайвим на даному етапі дослідження вважаємо виокремити завдання, на вирішення яких спрямована наша робота:

підбір та опрацювання найважливіших нормативно-правових документів, проектів, положень, статей, інформаційних повідомлень, тобто опрацювання всієї сукупності інформації для створення найбільш повної та точної картини досліджуваного;

надання порівняльної характеристики двох систем вищої освіти з визначеної проблеми;

визначення критеріїв для оцінки якості освіти;

висвітлення підсумків зовнішнього тестування як головного показника прозорості та доступності вищої освіти.

При виконанні роботи ми послуговувались методами вивчення літературних джерел, аналізу, синтезу, узагальнення, вивчення передового педагогічного досвіду. Звичайно наша робота не охоплює всієї глибини теми досконально, проте в ній відображені основні зрушення, що відбулись в системі освіти нашої країни, подані факти, що відображають стан освіти іншої країни-учасниці Болонського процесу, що усвідомила необхідність реформування освіти значно раніше і провела ряд реформ для поліпшення стану освіти. Також ми зробимо спробу проаналізувати результати зовнішнього тестування, що в цьому році носить обов’язковий характер, спираючись на факти подані в засобах масової інформації та на офіційному сайті Центру оцінювання якості освіти.

Загальна характеристика освітніх систем

Для розкриття нашої теми важливо усвідомити хто є вчитель. Задля цього звернімося до Сучасного тлумачного словника української мови. «Вчитель – 1. Викладач якогось предмета у школі. 2. Людина, яка не тільки передає комусь свої знання та досвід, а й стає авторитетом, прикладом для наслідування». Як бачимо, дефініція вищезазначеного терміну тут розглядається у досить вузькому, побутовому, якщо можна висловитися, сенсі. Український педагогічний словник за редакцією Гончаренка трактує цей термін дещо інакше. Відтак, «Учитель – це спеціаліст, який проводить навчальну і виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів». Спираючись саме на таке визначення, ми й будемо проводити наше дослідження.

За минулий, доволі значний етап розвитку людства ця професія встигла виділитись с поміж розмаїття інших і по праву заслужити одне з провідних місць у суспільному житті. Відтак, історії педагогіки відомі численні вчення, трактати, проекти як з навчання та виховання наступного покоління, так і для вдосконалення самого освітнього процесу. В цій царині особливе місце займає «Велика Дидактика» Яна Амоса Коменського, якого вважають фундатором сучасного педагогічного знання. Його класно-урочну систему використовують і у ХХІ столітті.

Проте вже в кінці ХХ ст., як зазначає Фокін Ю., майже у всіх розвинених країнах світу, не виключаючи й тих, що мають потужну систему освіти, сформувалося масове невдоволення сучасним станом освіти. Більше всього претензій було висловлено до загальноосвітньої школи, серед них лунали й закиди про зниження рівня освіченості та моральності сучасних школярів, їх пасивності, неспроможності до самостійної діяльності та навчанню у вищій школі. Не оминула критика й діяльність ВНЗ. Тут відзначалися такі проблеми, як низький рівень професіональної мотивації та відповідальності, жорстка регламентація діяльності студентів, їх пасивність, нівелювання рівнів підготовки тощо.

Отож, система знань відпрацьована протягом тисячоліть виявилася неспроможною задовольнити потреби людини нового, ХХІ ст. В цьому зв’язку кажуть про кризу освіти, кризу цивілізації в цілому та про кризу людини.

За тисячолітній розвиток нашого суспільства більшість населення оволодівала переважно трудовою діяльність, тобто переймала і продовжувала ремесло своїх батьків, освіченість й освіта залишалися привілеєм невеликої частини суспільства. Варто згадати масові акції протесту при введенні в обіг машинного обладнання, для роботи з яким була необхідна освіта. Проте наразі необхідно говори про неспроможність існуючої освітньої системи вдовольнити людину нового тисячоліття. З метою подолання кризи почались пошуки ефективних реформ. Проте сказати про це значно легше, ніж провадити такі зміни в житті, адже напрацьована за досить таки значний період розвитку людської цивілізації система освіти укорінилася, усталилась і подолати таку перепону нелегко.

Тепер поглянемо на іншу подію, яка так чи інакше пов’язана з початком реформування систем освіти країн Європи, – це підписання 1999 року Болонської декларації, з якої офіційно й розпочався Болонський процес, до якого приєдналися 45 країн, в їх числі і Україна. Метою цього явища було проголошено створення спільної Зони європейської вищої освіти, що мало забезпечити привабливість цій самій освіті, підвищити її конкурентоспроможність й забезпечити подальше розширення і розвиток Європи.

Як бачимо, Болонський процес не має нічого спільного з кризою, що її називає Фокін, проте реформи системи освіти спрямовані на поліпшення навчання, на розширення освітніх можливостей, на більший простір для пошуку роботи й, нарешті, на тісну співпрацю наукових осередків різних країн. З іншого боку, це доволі потужний стимул для створення нової системи з активним педагогом і не менш активним учнем.

Для України це гарна можливість не тільки поліпшити стан власної освіти, а й напрацювати нові зв’язки, адже наразі всі наші зусилля спрямовані на приєднання до ЄС, а це потребує не тільки значних коштів, економічних і політичних змін, а й визнання високого рівня професійності випускників наших вузів.

Наразі проводяться перші реформи, проте вони є досить таки непослідовними. Все більше відзначаємо хиб і незадоволення такими нововведеннями, і, як слушно зауважив В.С. Курило, якщо ми не хочемо благополучно зруйнувати те, що мали, необхідно поступово і вмотивовано змінювати пріоритети й не експериментувати, а продумувати до найменших дрібниць і контролювати запроваджені зміни. Подолати віками прищеплювані принципи, норми, світогляд не так вже й легко, для цього треба мати потужну законодавчу базу і чітко усвідомити бажаний результат. Проте, на сьогодні ми маємо певні зрушення в системі освіти. Так, у вересні відбулася Всеукраїнська розширена нарада з ректорами ВНЗ під головуванням Президента, де було зазначено про проведення перших кроків і про наступне подолання труднощів, з якими зіткнулися освітяни. Зокрема, було зазначено про позитивні риси зовнішнього тестування, про збільшення фінансування системи освіти. Проте були відзначені й проблеми, з якими зіткнулися освітяни.

На нашу думку, необхідно також відзначити ті проблеми, які відчутно гальмують процеси реформування освіти, не дивлячись на певні позитивні зрушення. По-перше, Україна спізнюється з нормативною базою в цьому аспекті. По-друге ж, ми дотепер не можемо подолати консерватизм у самій системі вищої освіти.

На жаль, всі реформи, які провадяться в нашій країні, навіть маючи на меті поліпшення ситуації, як правило, ні до чого гарного не призводили, адже всі вони (і тут ми повністю згодні з точкою зору В.С. Курило) проводяться то під страхом, то під адміністративним тиском, але не враховуючи об’єктивних потреб галузі. Дійсно, українська вища освіта потребує кардинальних змін, але ці зміни не мають зруйнувати ті позитивні напрацювання, які залишились нам в спадок.

Так, держава має надати українським осередкам наукової думки реальну автономність, зменшити втручання у внутрішню політику ВНЗ (ми маємо на увазі не втручання в рішення кадрових, адміністративних, фінансових питань). Також необхідно звести нанівець «моду на наукові ступені», адже держава робить замовлення на підготовку фахівців, а не вчених. Інше питання, що якщо людина дійсно талановита й її дослідження мають вагу для розвитку тієї чи іншої галузі знань, то вона має отримувати належну зарплатню за свою роботу. Проте цього аспекту ми торкатися не будемо, бо основною метою нашого дослідження є розгляд стандартів систем вищої освіти. А це передбачає, перш за все, розгляд законодавчої бази, на якій ґрунтується підготовка майбутнього фахівця; міжнародну стандартну класифікацію освіти, тобто те, під що ми прагнемо підвести нашу освітню систему; європейські стандарти та рекомендації щодо зовнішнього та внутрішнього забезпечення якості вищої освіти.

Але перед тим, як перейти до розгляду окреслених вище питань, пропонуємо поглянути на систему освіти іншої країни-учасниці Болонського процесу – Великобританії. Існують дві протилежні оцінки системи вищої освіти аналізованої країни. Згідно з першою, британська модель являє собою типовий приклад саме болонської освітньої системи, адже її вищі навчальні заклади орієнтуються на потреби ринку праці, активно провадять дослідницьку діяльність, також співпрацюють, чи то краще сказати пов’язані з бізнес-спільнотою, а опосередкований державний контроль на цій царині здійснюється спеціалізованими агенціями. Принципово інша точка зору на систему освіти країни була презентована в доповідях дослідницьких комісій кабінету міністрів Великобританії. Як приклад, наведемо кілька документів: «доповідь Дірінга» від 1997 р., «доповідь Робінса» від 1963 р. Відтак британська освітянська система представлена як надзвичайно складна, неоднорідна, в якій налічується велика кількість специфічних рис. Але в цьому контексті нам здається доречним навести декілька тверджень щодо британської системи освіти, які міцно вкоренилися у нашій свідомості. По-перше, система вищої освіти Об’єднаного королівства Великобританії та Північної Ірландії являє собою одну з самих стійких європейських моделей освіти, що спирається на тривалу університетську традицію. По-друге, саме ця країна, раніше за інші європейські держави, усвідомила необхідність модернізації освітніх систем і зробила перший крок у цьому напрямку. Щоб не бути голослівними наведемо декілька прикладів.

60-ті роки ХХ ст. відзначилися реформаторською діяльністю на царині вищої школи. Час висував свої вимоги, в число котрих входила й необхідність у підвищенні освіченості населення, що призвело до появи так званого «третього покоління» університетів у аналізованій нами країні. Відтак з’являється Британський Відкритий Університет (1963 р.). А 1973 рік відзначено створенням першого і останнього приватного університету держави: Університету Бекінгема, що не отримує державного фінансування, спеціалізується він на курсах фінансового менеджменту та бізнес-адміністрування.

Проте показані нами зміни стосуються тільки певних зрушень на освітньому просторі держави, подивимося трохи ширше. У 1993 році Національною комісією з освіти Великобританії була оприлюднена доповідь з промовистою назвою «Вчимося процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні та стратегія на майбутнє», в якому ми знайдемо наступні цілі:

скорочення об’єму обов’язкової освіти;

модернізація системи підвищення кваліфікації викладачів;

передача управління освітою та підготовки освітянських кадрів до рук одного органу влади;

збільшення інвестицій в освіту;

розширення участі спільноти в діяльності школи.

Що ж стосується самої реформи освіти та причин, що призвели до неї саме в Великобританії, то про це ми поговоримо трохи пізніше, а поки пропонуємо розглянути нормативно-правові документи, що регламентують розвиток та певні зміни в освітній системі нашої держави.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Кібернетичний підхід до навчання
Навчання - складний і діалектико-суперечливий процес. В ньому поєднуються три взаємопов'язані між собою компоненти: зміст навчання (програм і підручників, наочних і дидактичних посібників, збірників ...

Сутність та зміст навчання в загальноосвітньому закладі
Навчання забезпечує розвиток та саморозвинення людини, спираючись на виявлення індивідуальних особливостей як суб’єкту пізнання та предметної діяльності В сучасних підручниках з педагогіки навчання ( ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net