Основні підходи до вивчення агресивної поведінки

Педагогіка » Агресивність дитини дошкільного віку як наслідок стилю батьківського виховання » Основні підходи до вивчення агресивної поведінки

Сторінка 2

Теорія совісті як прояв інстинкту смерті не єдина спроба З.Фрейда пом'якшити розуміння трагічної альтернативи. Він намагався також обґрунтувати можливість перенаправлення інстинкту агресивності на об'єкти, що дають можливість задовольняти життєві потреби і володарювати над природою. Однак у цьому випадку ми стикаємося скоріше з творчим інстинктом – інстинктом життя, ніж з сублімованою агресивністю. Фрейд так і не зміг вирішити важливе для нього питання про відносну силу інстинктів. Зараз питання вирішується експериментально. Доведено, що при настанні інсулінової коми у випробовуваних агресія (оборонний інстинкт) згасає пізніше сексуального та харчового.

Продовжувачем ідей З. Фрейда з'явилася його дочка А. Фрейд, приділивши велику увагу проблемам дитячої агресивності. На значному клінічному матеріалі А. Фрейд конкретизувала основні положення класичного психоаналізу про дитячий розвиток, збагативши їх психоаналітичним вченням про свідомість або, в термінології А. Фрейд, психологічному “Я” дитини.

А. Фрейд описує різні форми дитячої агресивності. Так, для самих маленьких дітей характерна оральна агресивність. У цьому віці спостерігається просто моторно-афективний процес відведення інстинктивних спонукань. Подібні прояви агресивності зникають самі по собі в процесі дозрівання свідомості дитини і появи інших можливостей відводу, зокрема, мови. Сплеск агресивності спостерігається на анально-садистській стадії розвитку. Потім агресивність сама по собі зв'язується і втихомирюється за допомогою злиття з лібідо. Втручання виховних заходів у природний відвід агресивності може завадити цьому процесу або перекинути його. Якщо ненависть чи агресія проти зовнішнього світу не можуть проявитися з усією повнотою, вони прямують назад на власне тіло дитини і безпосередньо доступні йому предмети: дитина б'ється головою об стіну, псує меблі, часто спостерігається явище самозбитку. У цьому випадку дитині треба дати можливість спрямувати агресивність на зовнішню мету (старі непотрібні речі, іграшки тощо). А. Фрейд стверджує, що агресивність, якщо вона вступає в нормальні взаємовідносини з лібідо, впливають на соціалізацію дитини не стримуючи, а спонукаючи. Тільки там, де змішання між лібідо і агресивністю не відбувається або де пізніше відбувається їх розшарування, агресивність в якості чистої агресивності та антисоціальної тенденції стає загрозою соціальної поведінки.

Виникаючі в ранньому дитинстві агресивні дії дитини (удари, напади люті, вибухи гніву, несподівані прояви раптового впертості й нав'язливості) привернули увагу дослідників. Особливої уваги, заслуговує робота відомого психоаналітика і філософа Е. Фромма “Анатомія людської деструктивності”, яка присвячена дослідженню витоків людської агресивності. Е. Фромм підкреслює, що людські пристрасті кореняться в характері і відповідають екзистенціальним потребам людини, які визначаються специфічними особливостями його існування.

Найважливішим вітальним інтересом людини Е. Фромм вважає потребу у свободі і розглядає її як біологічну реакцію людського організму. Під свободою він розуміє не відсутність, яких би то не було обмежень; вся справа в тому, кому це обмеження вигідно якійсь одній особі або установі, або ж воно необхідне для зростання і розвитку самої структури особистості. Небезпека втратити свободу викликає потужну оборонну агресію. До сучасних уявлень психоаналітичного підходу належить робота американського психолога Г. Паренса “Агресія нащих дітей”. У своїй роботі він докладно розглядає проблему агресивності дітей. Г. Паренс виділяє дві форми дитячої агресії. Недеструктивна, тобто наполеглива, ворожа самозахисна поведінка, спрямована на досягнення мети і тренування. Ця форма викликається вродженими механізмами, що служать для адаптації до середовища, задоволення бажань. Ці механізми є в наявності і функціонують з самого народження. Інша форма агресії – ворожа деструктивність, тобто злісна, що заподіює біль оточуючим поведінка. Ворожа деструктивність, на відміну від недеструктивної агресії, не з'являється відразу після народження. Проте Г. Паренс вважає, що механізм її мобілізації існує з самого початку життя дитини. Ворожа деструктивність викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надмірна біль або дистрес). З точки зору Г. Паренса основною причиною виникнення ворожості в ранньому віці, а потім переходу її в ненависть, злість, лють, є ”переживання надмірного невдоволення“. Запобігання подібних переживань прямий шлях до зниження рівня ворожості в поведінці дитини.

Страницы: 1 2 3 4

Цікаве про педагогіку і навчання:

Аналіз програм та методичних посібників для дошкільних навчальних закладів
Для того, щоб з’сувати місце культури мовлення у практиці сучасної лінгводидактики, проаналізуємо чинні програми. Відповідно до концепції дошкільного навчання і виховання дітей, що передбачає створен ...

Добір фізичних вправ
Засобами для розвитку фізичних якостей послужили вправи, що засвоєні в попередніх класах і передбачені шкільною програмою для повторення та вправи, що були засвоєнні в даному навчальному році; спеціа ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net