Характеристика видів і жанрів образотворчого мистецтва

Педагогіка » Особливості методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва » Характеристика видів і жанрів образотворчого мистецтва

Сторінка 1

Образотворче мистецтво — мистецтво, що втілює художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура). Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.

Виокремлення природи виду й жанру в мистецтві являє собою складне завдання, оскільки її актуальність для кожного періоду розвитку художньої практики передбачала вирішення в межах тієї культурної парадигми, що домінувала на окремих етапах розвитку мистецтва. Таким чином, «поняття природи виду й жанру, яке відповідає сутності самої категорії «вид» і «жанр» у сучасному її розумінні, в різні періоди розвитку мистецтвознавства досліджувалося тими категоріями художньої форми, які об’єктивно визначали процес вживлення твору мистецтва в соціальну дійсність, а саме: категоріями роду, жанру та виду мистецтва».

В контексті означеної проблематики вихідними положеннями роботи стали естетичні теорії Аристотеля, Н.Буало, Ш.Баттьо, Г.Лессінга, Г.Гегеля, Ф.Шеллінга, Б.Кроче. До проблеми жанроутворення та процесів зміни парадигми художньої творчості звертались Ж.Жубер, Б.Констан, Ф.Шатобріан, І.Шіллер, Ф.Шлегель, Л.Тік, Р.Вагнер. У сучасних західно-європейських теоріях аспектів розуміння природи жанру торкаються такі вчені, як Т.Адорно, Р.Барт, В.Бен’ямін, Ж.Бодрійяр, Й.Гейзінга, Ж.Дерріда, Ж. Дельоз. У сучасній українській естетиці підґрунтям для досліджень західноєвропейських теорій художньої творчості стали концепції Л.Лев-чук, В.Ляха, В.Табачковського, М.Федоренка, І.Федорової, О.Шевченка.

Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії. Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва «узагальнено називають художниками» (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва — як скульптор, маляр, графік тощо).

Образотворче мистецтво як галузь науки передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва яку цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників.

Виділяють такі види образотворчого мистецтва:

Графіка.

Живопис.

Скульптура.

Декоративно-прикладне мистецтво.

Вітраж.

Ювелірна справа.

Дизайн.

Фотографія.

Отже, образотворче мистецтво різноманітне. Основними видами його вважають живопис, графіку, скульптуру і декоративно-прикладне мистецтво, а живопис називають першим серед образотворчих мистецтв.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом. Найбільш поширені твори живопису, виконані на плоских або майже плоских поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т.д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуду, поверхня якого може мати складну форму.

Колір — головний виразний засіб живопису. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму. Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини — це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В. Сєрова) і темні («Тройка» В.Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Цікаве про педагогіку і навчання:

Психологічні засади розвитку читацьких інтересів учнів
В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку-основної форми навчання і виховання учнів. Змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість ...

Класифікація ігор
Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші – тільки г ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net