Врахування психологічних особливостей учнів початкових класів в процесі організації ігрової діяльності

Грі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку: в ігровій діяльності формуються багато позитивних якостей дитини, інтерес і готовність до майбутнього навчання, розвиваються її пізнавальні здібності.

Гра – самостійна діяльність, у якій діти вперше починають спілкуватися з однолітками: їх з’єднують спільна мета, спільні зусилля для її досягнення, спільні інтереси та переживання. Педагоги активно використовують гру як прийом, що дозволяє їм вирішувати педагогічні, насамперед навчальні, завдання: для підвищення інтересу дітей до ходу уроку та їхньої активності, для переключення уваги або відпочинку застосовуються різні активні методи, до яких відносяться й ігрові прийоми. Але при цьому кожен педагог добре розуміє, що гра для нього – це тільки засіб вирішення навчального завдання, яскрава „обгортка” навчального матеріалу, тому він ретельно відбирає ігри, які не виведуть дітей з-під його контролю, не захоплять їх настільки, щоб вони психологічно переключилися з уроку на ігрову взаємодію. Зрозуміло, що справжній педагог віддасть перевагу добре відомим ігровим формам і побудує урок із застосуванням ігрових елементів. Таких уроків в арсеналі сучасного вчителя багато, що можна тільки вітати. Однак існує й інша можливість застосування гри в навчальному процесі, наприклад, під час проведення виховної години для вирішення різних проблем класного колективу. У цьому випадку доречними будуть ігри, які сприяють:

зміцненню колективу;

розвитку соціально-комунікативних навичок;

адаптації учнів у колективі;

коригуванню девіантної поведінки;

розвитку толерантності тощо.

У такому разі весь простір уроку займає ігровий сюжет з його ігровими правилами й ігровою логікою розвитку подій. А всі знання, вміння та навички, які вчитель хотів би передати учням на цьому уроці, виступають як ігрові засоби.

Для певної категорії дітей (та деяких дорослих) бажання грати приховує потребу в сильному та цілісному емоційному переживанні, яке особливо характерне для молодших школярів. Зазвичай, для цього віку такий стан речей є нормальним: ігри надають їм можливість емоційно реагувати на різні хвилювання і труднощі, які виникають на рівні стосунків з оточуючими, навчитися контролювати й регулювати свій внутрішній світ. Однак іноді в деяких дітей таке ставлення до гри зберігається надовго – і не лише в дитинстві.

Учень включається в гру цілком: усім інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра обумовлює певні правила поведінки учасників, межі дозволеного, тимчасові обмеження конкретного ігрового простору. Гра є „експериментальним майданчиком” особистості, дозволяє почувати себе вільним від будь-яких обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів розв’язання проблеми).

Гра як психологічний метод у школі може бути використана як мінімум для вирішення трьох послідовних завдань:

Навчити дітей жити в ігровому просторі, цілком занурюватися в ігровий світ та ігрові відносини;

Навчити бути вільним в ігровому просторі, усвідомлювати власні цінності та налагоджувати стосунки з оточуючими;

Навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів.

Послідовник Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконін додав до характетистики віку посилання на провідну діяльність, усередині якої здійснюється розвиток дитячої психіки.

У кожному віці виділяють свою провідну діяльність:

у дитинстві – безпосереднє емоційне спілкування;

у ранньому віці – предметну діяльність;

у дошкільному віці – гру;

у молодшому шкільному віці – навчання;

у підлітковому віці – спілкування;

у юнацькому віці – професійне навчання.

Д.Б.Ельконін додає ще дві ознаки провідної діяльності, у яких викладено залежність провідної діяльності від зовнішнього світу (світу людського та предметного):

Провідною діяльністю найбільш повно представлені типові для цього періоду розвитку відносини дитини з дорослими;

Провідна діяльність пов’язує дитину з тими елементами навколишньої дійсності, які в цей період були джерелом її психічного розвитку.

Таким чином, провідна діяльність обумовлює головні зміни в розвитку психічних процесів особистісних особливостей дитини на конкретній віковій стадії.

За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати та групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їхнім призаченням вирішувати завдання.

Отже, ігри рекомендовано включати як додаткові розвивальні вправи під час уроку: фізкультхвилинки, хвилинки релаксації тощо. Вони сприяють розвитку психічних процесів дитини, розвивають зосередженість, увагу, наполегливість, пізнавальні здібності, пам’ять та інтелект. У свою чергу, добре розвинені психічні процеси сприятимуть розвитку пізнавальної зацікавленості й мобілізації.

Ігрова діяльність має такі специфічні ознаки як непродуктивний характер, наявність уявної ситуації, комунікативність, емоційність. Необхідними елементами уявної ситуації є роль з внутрішньо закладеними в ній правилами ігрової дії. Наявність ролей у грі зумовлює рольове спілкування дітей. Гра є творчою діяльністю, способом вільного застосування дитиною здобутих знань, їх осмислення та розуміння.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Реалізація принципів навчання в початковій школі як психолого-педагогічна проблема
Усвідомлення навчального процесу як соціально-педагогічного явища сприяє якісній його організації та проведенню. На відміну від «процесу навчання» дидактична категорія «навчальний процес» охоплює всі ...

Структура и основні завдання педагогіки
Пройшовши довгий шлях розпитку педагогіка сьогодні являє собою розгалужену систему педагогічних наук. Історія педагогіки як галузь педагогічної науки вивчає стан і розвиток педагогічної теорії та пра ...