Теоретичні аспекти формування правильності мовлення майбутніх вчителів початкових класів

Педагогіка » Формування правильності усного мовлення у майбутніх учителів початкових класів » Теоретичні аспекти формування правильності мовлення майбутніх вчителів початкових класів

Сторінка 1

Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. За тлумаченням сучасних словників, правильний: 1) який відповідний дійсності; 2) який відповідний встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий. Правильність, охоплюючи всі структурні рівні літературної мови і забезпечуючи її єдиність, стабільність і авторитетність, лежить в основі багатьох інших комунікативних якостях мовлення: перш ніж оволодіти тонкощами, особливостями мовленнєвої культури, необхідно засвоїти загальноприйняті літературні норми і правила, навчитися користуватися ними. «Немає правильності, – пише Б. Головін, – не можуть «спрацювати» інші комунікативні якості – точність, логічність, доречність та інші. Тому визначення правильності мовлення як її головної комунікативної якості можна вважати загальноприйнятим в науці і достатньо чітким: правильність мови – це відповідність її мовної структури діючим мовленнєвим нормам» [16;40]. Критерій правильності – мовна дійсність конкретної епохи, а її еталон – строга відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано норми. «Працюючими» термінами у цьому випадку є правило і норма.

Норма (мовна) визначає літературну мову. Норма – це «сукупність мовних засобів, що відповідають темі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства». Це прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови звуків, наголошування слів, слововживання, словозміни, слово порядку тощо, орфографічні й пунктуаційні правила для писемного мовлення. Норми – категорія історична, змінна. Вони тісно пов'язані з усіма рівнями системи конкретної мови, історично і соціальне зумовлені. Діючи в конкретний час як стабільні, вони все ж динамічні і можуть зазнавати змін.

Правила — це «положення, які виражають певну закономірність, постійне співвідношення мовних явищ або які пропонують як нормативний конкретний спосіб використання мовних засобів у писемному й усному мовленні».

Отже, це теж категорія історична – зміна в словнику чи в граматичній системі мови приводить до змін правил, бо вони повинні теж відбивати розвиток мови.

Нормативним є мовлення:

яке відповідає системі мови, не суперечить її законами;

у якому варіант норми володіє новими семантико-стилістичними можливостями, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову й вичерпну інформацію;

не допущено стилістичного дисонансу;

у якому правомірно застосовано норми з іншого стилю;

у якому не допущено зміщування норм різних мов підвпливом мовленнєвої практики мовця.

За узагальненням Б. Головіна, «норма – це зразкове, закріплене творами, авторитетною у суспільстві літературою, захищене наукою і державою правило, яке регулює вимову, наголос, утворення слів і їх форм, побудову речень та їх інтонацій».

Отже, щоб говорити правильно, треба передусім добре знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються норми. Але говорити правильно ще не означає говорити добре – для доброго мовлення необхідне й уміння відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш доречний, стилістично виправданий варіант літературної норми.

Б. Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи норм:

норми вимови;

норми наголошування;

норми лексичні;

норми морфологічні;

синтаксичні норми;

норми стилістичні.

Норми вимови – регулюють вибір акустичних варіантів фонеми або фонем, які чергуються (наприклад, можна [лекц'ійа] – не можна [л'екц'ійа],можна [ час ] – не можна [ ч'ас ]).

Щоб добре засвоїти правила літературної вимови слід усвідомлювати, які причини призводять до їх порушення, чого треба уникати в своїй вимові.

Порушення норм української літературної вимови відбуваються здебільшого під впливом таких чинників:

1) вплив певної місцевої говірки або ширше – вплив територіального наріччя, що звичайно охоплює значний регіон. Так, на Слобожанщині нерідко можна почути м'який звук [р'] на місці нормативного твердого: [у р'амц'і], [чотир'ма], [буквар']. Також трапляється ненормативна вимова твердого [ л ], де норма вимагає м'яку вимову: [більше];

вплив іншої мови, з якою українська перебуває в безпосередньому контакті. Зокрема, це стосується впливу російської мови, при цьому не лише на суміжних з Росією територіях, а й на всій території України внаслідок розширення мережі шкіл з російською мовою викладання, російськомовної освіти у вузі тощо. Такий вплив спричиняє «акання» на зразок російської вимови, тобто вимову [а] намісці [о] в ненаголошеному складі: [галава], [папра]сйти, [заба]ронений тощо. Також під впливом російської мови часто доводиться чути м'яку вимову звука [ч]: [ч'асто], [ч'істий] і под. Водночас на українських територіях, суміжних з Польщею, можна відзначити шепелювату вимову приголосних [с], [з], [ц]: [с'іно], [уз'али], [синиц'а] тощо.

вплив письма, графіки. Ця помилка з'являється внаслідок вимови окремого звука чи словосполучення звуків відповідно до звукового значення літер. Наприклад, в українській графіці звук [дж] передають двома літерами джміль, джерело. Під впливом письма і засвоюється вимова двох звуків [д] і [ж] у слові, а не одного. Отже, корекція вимови вчителя набирає надзвичайно важливого значення. Те саме стосується вимови дієслівних форм типу смієшся, сміється, де в кінці слід вимовляти [с'с'а ], [шс'а], [ц'ц'а], [т'с'а].

Страницы: 1 2 3 4

Цікаве про педагогіку і навчання:

Рівні пізнавальної активності
Перший рівень - відтворююча активність. Характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, опанувати способом його застосування за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкі ...

Оцінка результатів тестового контролю
В процесі проходження практика була проведена мною апробація складеного тесту при перевірці знань в групі Ф-31 механізація і автоматизація сільськогосподарського виробництва по темі .Просапні культив ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net