Становлення педагогіки

Педагогіка » Предмет і завдання педагогіки » Становлення педагогіки

Сторінка 5

К.Д. Ушинський створив цілісну дидактичну систему: навчання має здійснюватися з урахуванням вікових і психічних особливостей розвитку дитини, організовуватися на основі принципів посильності та послідовності, наступності й систематичності, наочності та емоційності; методи викладання мають сприяти розвитку й активізації пізнавальної діяльності учнів, їхнього мислення і мовлення. Визначив основні шляхи й засоби розвиткового навчання, був поборником класно-урочної системи навчання.

К.Д. Ушинський вимагав повної перебудови системи освіти на основі новітніх наукових досягнень. «Педагогічна практика без теорії — те саме, що і знахарство в медицині», — підкреслював він.

Ґрунтовні праці педагога «Педагогічна антропологія», «Про камеральну освіту», «Три елементи школи» та інші, а також навчальні книги для дітей початкових класів витримали багато перевидань.

Його соратники та учні, серед них Микола Корф (1834— 1883) — теоретик і практик початкової освіти, втілювали в життя багато ідей народної педагогіки.

У другій половині XIX — на початку XX століття в Україні на проблемах освіти й виховання зосереджували свою увагу майже всі діячі культури та мистецтва, літератури й науки. Тарас Шевченко (1814—1861) обстоював право на навчання дітей рідною мовою, підготував і видав «Букварь южнорусский» (1861). Сподівався, що народна школа сприятиме поліпшенню життя народу, його пробудженню. Школа, на думку поета, має бути доступною для всіх, задовольняти потреби свого народу і діяти на основі народності. Тут її і и повинні отримати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання молоді, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до українського народу. Велику роль у народній школі він надає особистості вчителя — добрій, високоморальній людині, носієві духовності.

Боротьбу Т.Г. Шевченка за національну систему освіти і виховання в Україні підтримали видатні вітчизняні просвітники М. І. Костомаров, П. О. Куліш, М.П. Драгоманов, Б.Д. Грінченко та інші. їхня творчість є основою української педагогіки.

«Народна освіта — всьому голова, всьому основа». Ці слова найбільш повно характеризують Миколу Костомарова (1817—1885) — засновника Кирило-Мефодіївського товариства, вчителя, історика, літературознавця і перекладача. В «Книзі буття українського народу» він виклав свою освітню програму, де з метою піднесення культури українців на перший план ставиться справа народної освіти. Відстоював викладання рідною мовою, наполягав на вивченні її як навчального предмета, розширенні знань із природознавства, основ народного життя, ознайомленні зі становищем народу в державі та його юридичними правами. Учений боровся за самостійність української мови. Він детально аналізує її фонетичні й граматичні особливості, наголошуючи на її відмінностях від великоруської та польської.

Пантелеймон Куліш (1819—1897) — визнаний літератор і культурний діяч, поет, прозаїк, драматург, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, учитель, педагог-методист, сіяч україністики — залишив значну освітньо-педагогічну спадщину. Досить згадати його українську «Граматку» (1857), в якій вперше спрощено правопис рідної мови і приведено до нормативного вигляду. «Граматка» мала широке визнання в народі й отримала назву «кулішівки». Вона була і букварем, і читанкою, і підручником з арифметики. Т.Г. Шевченко на друге видання «Граматки» 1861 року писав: «Це перший вільний промінь світла, який може проникнути в здавлену кріпацьку голову». П. Куліш також обстоював народну школу, в якій жили б кращі освітні традиції, а народну мову вважав безпосереднім виявом екзистенційної «глибини» людського єства, «голосом» серця.

Закарпатський педагог Олександр Духнович (1803—1865) зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар, методичні книги для вчителів. Після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії працював домашнім учителем, викладачем гімназії, служив священиком — будив думки про необхідність поширення освіти як основи духовного життя. Він стверджував, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на його думку, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. О. В. Духнович стояв на позиціях традиційного українського просвітництва, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно вдосконалити суспільство. Вершина його педагогічної творчості — перший підручник з теорії та практики навчання й виховання молоді «Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских» (1857), який відіграв важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Цікаве про педагогіку і навчання:

Аналіз проведеного експерименту щодо ефективності нестандартних типів уроків
Експеримент по ефективності нестандартних уроків в початковій школі проводився в Аннівській неповній середній школі І-ІІ ступенів у першому класі, де навчається 21 учень. Ефективність нестандартних у ...

Виховання
Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізаці ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net