Історичні аспекти становлення різних форм соціальної підтримки і виховання дітей – сиріт в Україні

Педагогіка » Пошук форм роботи волонтерів з дітьми » Історичні аспекти становлення різних форм соціальної підтримки і виховання дітей – сиріт в Україні

Сторінка 2

На початку ХYIII століття відкриваються притулки для немовлят, до яких влаштовували незаконнонароджених дітей з дотриманням анонімності походження. В казні передбачалися певні кошти для утримання дітей і тих, хто їх доглядав. Більше того, навіть у дорослому віці колишні вихованці притулку мали можливість знов повернутися туди у разі втрати душевного або фізичного здоров’я. Згодом цариця Катерина Велика наказала для незаконнонароджених дітей відкривати виховні будинки, де діти не тільки утримувалися, а й відповідно виховувалися.

Цар Павло І відзначився в історії ще й тим, що при його правлінні на державному рівні починають опікуватися не тільки дітьми-сиротами, яких, до речі, влаштовували у селянські сім’ї, а і дітьми, що були глухонімі. Саме в цей період починають створювати суспільні організації, процвітає приватна благодійність. А в 1842 році під керівництвом княгині Н.С.Трубецької розпочинає роботу опікунська рада.

Таким чином, до ХІХ ст. дитина в Україні, яка входила до складу Російської імперії, вже мала певні права, незалежно від віку і походження, а головне – право на життя.

Однак, аналіз історичних даних свідчить, що опіка над малолітніми дітьми-сиротами в більшості випадків здійснювалася не на державному рівні, а мала характер світської благодійності. Імператорські суспільні організації збирали пожертвування від приватних осіб і передавали їх на виховання сиріт. В ХІХ ст. відкриваються нові виховні і благодійні заклади по всій імперії, у тому числі і на території України, наприклад, Харківський інститут благородних дівиць (1817 р). Причому керівництво закладу повинно було турбуватися не тільки про працевлаштування випускниць гувернантками, але й розбирати їх конфлікти і непорозуміння з сім’ями, де вони будуть жити, піклуватися про їх видачу заміж, а також клопотатися по їх справах, навіть, після їх випуску з закладу. Імператор Микола І в період свого правління відкрив сирітські інститути, провів реорганізацію освіти у Виховних будинках Москви і Санкт-Петербургу. Таким чином, позашлюбні діти і діти-сироти в той час отримували таку якісну освіту, що були випадки, коли батьки самі підкидали своїх дітей у ці заклади, сподіваючись на їх щасливе майбутнє. Як відзначають деякі науковці, «визначною рисою цього періоду є зародження професійної допомоги і поява професійних спеціалістів в області суспільної опіки».

На початку ХХ століття після Жовтневої революції 1917 року і на протязі всієї історії існування СРСР благодійність стає виключно державною справою. Всі дитячі заклади, у тому числі притулки і дитячі будинки знаходилися на державному забезпеченні, а приватна благодійність була заборонена. За всіма проявами сирітства велась сувора і послідовна боротьба на державному рівні. Головним було те, щоб підготувати дітей до робочої професії і подальшого життя.

Безцінним вважається досвід видатного педагога А.С.Макаренка, який пройшов складний шлях у прагненні створити нову людину, пов’язав свою наукову діяльність з виховною практикою.

Глибоке знання вітчизняної педагогічної спадщини і власний педагогічний досвід дозволили йому вже в 20-ті роки ХХ століття підійти до розробки системи виховання, яка, на його думку, повинна була відповідати завданням будівництва нового суспільства. Він починав роботу в колонії педагогічно занедбаних, соціально та морально покалічених дітей - жертв воєн і соціальних потрясінь - в найскладніших умовах господарської розрухи в країні. волонтерський сирота педагогічний соціальний

У своїх закладах він створював організований колектив, заснований на принципах єдності виховання та навчання з продуктивною працею. Основою навчання Макаренка була теорія виховного колективу як форми педагогічного процесу, в якому формуються притаманні об'єднанню людей норми, стиль життя і відносини. Він розробив основи методики формування та організації колективу, методів виховання в ньому, взаємин з особистістю дитини і зв'язку з іншими колективами. Методику організації трудового і естетичного виховання, формування свідомої дисципліни, створення виховуючих традицій він розглядав у єдності з багатосторонньою діяльністю дітей.

Макаренко багато уваги приділяв емоційному настрою вихованців, мажорному тону їхнього життя, які згуртовували дітей, створювали оптимістичну атмосферу в колективі, в якому критерієм оцінки поведінки стає не тільки особистісна думка педагога, а й інтереси самого колективу.

Страницы: 1 2 3 4

Цікаве про педагогіку і навчання:

Методи інтерактивного навчання
Методи, спрямовані на збільшення комунікативної активності між учасниками спілкування, або їхньої взаємодії, називають інтерактивними. Серед них найбільшого поширення набули такі: мозковий штурм, або ...

Розробка двох виховних заходів
В період педагогічної практики у ВП "ЛПТКЛ ЛНУ імені Тараса Шевченка" проводився Тиждень економічних знань. У програмі тижня: конкурс стіннівок, вікторина, презентація бізнес-ідей, виставка ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net