Особливості соціальної адаптації дітей в дитячих будинках і притулках

Педагогіка » Пошук форм роботи волонтерів з дітьми » Особливості соціальної адаптації дітей в дитячих будинках і притулках

Сторінка 1

Існуюча система роботи з дітьми у державних закладах залежить від багатьох факторів, які, на жаль, не завжди сприяють успішної адаптації дитини. Стартові позиції у дітей-сиріт різні і обумовлені, в першу чергу, рівнем психічного і фізичного здоров’я. Дослідження свідчать, що серед цих дітей практично немає повністю здорових. Справа в тому, що за своє коротке життя ці діти встигають пережити стільки усього негативного, скільки не переживає більшість дорослих людей за все життя. Звідси наявність психічних травм, всіляких неврозів, різноманітних фобій тощо. Сюди ж додаються грижі, виразки, фізичні ушкодження, дерматити, інфекційні захворювання. Все це потребує лікування, але без активної позиції дитини з тими проблемами впоратися важко.

Крім цього, навчання і виховання сиріт у дитячих будинках завжди має великі складності, першою серед яких є відсутність батьків. Кожна дитина від народження мріє про батьків, яскраво їх уявляє і згодна на все заради того, щоб їх мати. Якось одна з дівчаток 7-ми років озвучила свою мрію в розмові з волонтерами, на що вони здивовано запитали: « Тебе байдуже, хто вони такі будуть? А якщо вони будуть чорношкірі?» І отримали відповідь, що їй дійсно байдуже все це, аби тільки б у неї вони були. Кожну дорослу жінку, яка відвідує притулок чи дитячий будинок, діти розглядають як потенційну маму. Малі діти намагаються підійти ближче, доторкнутися, взяти за руку, зазирнути у вічі, назвати мамою, сказати своє ім’я. Найближчою людиною стає вихователька. І добре, якщо вона не просто виконує свою роботу, а стає для дитини справжнім другом.

На адаптацію сироти у дитячому закладі впливає і наявність братів, сестер, родичів, а також відносини, які з ними склалися. За законами України діти, потрапляючи у дитячі будинки, повністю втрачають усі родинні зв’язки. Братів і сестер розділяють, відправляють до різних навчально-виховних закладів за віковим цензом, за потребою корекції навчання, лікування тощо. Між ними не відбувається спілкування, зустрічі. Більше того, навіть у дорослому житті мало хто з них намагається відшукати один одного. Найчастіше вони просто не знають про існування своїх сестер і братів. Слід відзначити, що за законами України під час всиновлення дитини іноземцями таких дітей, навпаки, збирають до купи і іноземці повинні всиновити не тільки ту дитину, яку вони обрали, але ї її братів і сестер. Оскільки діти до того моменту не знали один одного, не мали родинного потягу, то в прийомній сім’ї часто трапляються трагедії, коли діти негативно ставляться один до одного, розглядаючи всіх інших дітей суперниками і перешкодою до свого щастя. Ми назвали це «синдромом дитячого будинку». Вивчаючи відповідну літературу, періодику, спілкуючись з батьками прийомних сімей (у тому числі, і з іноземцями – наприклад, сім’ї Йорів з Вашингтону і Крісті з Нью-Джерсі), з’ясували, що діти, які ніколи не відчували батьківської любові і не жили в нормальній сім’ї, отримують інформаційний стрес, що вибиває їх з рівноваги: своєю поведінкою вони вимагають надзвичайної уваги до себе, виконання їх бажань, намагаються підкорити власним бажанням прийомних батьків, вдаються до різноманітних форм маніпуляцій від вимагань до істерик – інакше кажучи, поводяться як зозулята. Цікаво, що подібну поведінку таких дітей відмічають практично всі прийомні сім’ї, незалежно від їх місця проживання. Підсвідомо діти відчувають страх втрати нової родини і намагаються тут і зараз переконатися у тому, що вони, дійсно, прийняті у цю сім’ю назавжди. Не маючи відповідного досвіду поведінки у сім’ї, вони тим самим зашкоджують собі. Тому історія всиновлення має негативні випадки повернення всиновлених дітей у дитячі будинки, чим ще більше завдають психологічних травм дітям і їх невіри у щасливе майбутнє.

Певним негативним фактором соціальної адаптації дітей-сиріт є неодноразова руйнація «домашніх» зв’язків. Перша така руйнація спостерігається, коли відбувається розлучення з родичами, біологічними батьками (якщо вони були позбавлені батьківських прав), сестрами і братами. Діти важко переносять ці розлучення, відчувають себе нікому не потрібними і адаптація йде важко. Психологи відзначають, що дитина або пристосовується к існуючим умовам, або змінює себе виходячи з власних особистісних резервів, або самовідсторонюється і не приймає цінності середовища як свої. І.Назарова вказує, що в даному випадку у людини може зникнути відчуття власної цінності або цінності того, що оточує [5, c.70]. У подальшому руйнація «домашніх» зв’язків відбувається тоді, коли дитина починає відчувати дитячий заклад своїм домом, а вихователів і дітей – родичами, і в силу обставин (вік, опіка, прийомні батьки тощо) доводиться переїжджати на нове місце проживання. Подібні переїзди також залишають психічну травму на все життя. Більше того, діти втрачають почуття постійного дому, що позначається на їх адаптації і подальшій поведінці.

Страницы: 1 2

Цікаве про педагогіку і навчання:

Технологія саморозвитку за М. Монтессорі
У 1896 р. М. Монтессорі закінчує університет і стає першою в Італії жінкою - доктором медицини. Вона могла вибирати різні шляхи, але зупиняється на самому невдячній: створює спеціальну школу, а потім ...

Дидактичні умови формування пізнавальних інтересів учнів на уроках вивчення біології
Аналіз літератури по вищеназваній проблемі показав певний дефіцит досліджень, пов'язаних з розвитком пізнавального інтересу молодших школярів. Біля витоків цих досліджень стояли М.Н. Волокитіна, М.Ф. ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net