Етнопедагогічні засади формування національної свідомості молоді

Педагогіка » Формування національної свідомості засобами народної педагогіки » Етнопедагогічні засади формування національної свідомості молоді

Сторінка 5

Велике значення для розвитку української етнопедагогіки, особливо в окресленні її методичних засад, має фундаментальна двотомна праця «Український народ колись і тепер» (1916), створена з участю таких видатних вчених, як Ф. Вовк, М. Грушевський, М. Ковалевський, А. Кримський та ін.

Мотивами української етнопедагогіки пройнята діяльність педагогічних товариств «Рідна школа», «Просвіта», наукового товариства ім.Т. Шевченка, молодіжних організацій «Пласт», «Сокіл», «Січ», «Луг».

Період української державності (1917–1920) заклав потенціал для посилення інтенсивності етнопедагогічних пошуків. На Україні відкрились етнографічні дослідницькі станції. Одна з них діяла в селі Старосіллі Остерського району Чернігівської області. На зібраному нею матеріалі та основі особистих багаторічних спостережень Ніна Загладь написала й видала ґрунтовну монографію «Побут селянської дитини» (1920).

25 серпня 1988 р. на першій сторінці «Літературної України» ініціативна творча група педагогів-ентузіастів виступила із Зверненням до вчителів, керівників шкіл, працівників органів народної освіти України «Перебудова школи і народна педагогіка» А 8 жовтня 1989 р. ці ж автори проголосили на сторінках газети «Культура і життя» публічне Звернення до батьків «Родинне виховання – йому справжню турботу!».

Основними проблемами етнопедагогіки були брак компетентних в цьому аспекті, і, по-друге, проявлялась наша певна байдужість у ставленні до свого національного, інертність. Відмовляючись від традицій, людина по суті відмовляється від своєї національності. А доки житиме ця традиція і діятиме національне виховання, народ відроджуватиметься у своїй первинній сутності.

Прогресивно настроєне коло українських учителів та викладачів середніх і вищих навчальних закладів, спочатку досить обережно, а потім уже рішуче, відкидають насаджувану десятиліттями офіційну педагогіку, збудовану на лживих догмах та постулатах, і включаються до активних дій з метою відродження національної школи, освіти й виховання.

Загострились, породжені в умовах тривалого панування тоталітарного режиму, суперечності між колосальними навчально-виховними можливостями народної педагогіки і рідної мови та незадовільними їх використаннями в:

розвитку наукової теорії і методики родинно-громадського шкільного виховання;

практиці виховання дітей у сім'ях;

виховній роботі школи і позашкільних навчально-виховних закладів;

педагогізації батьків;

розвитку етнопедагогіки й педагогічної науки за рахунок використання в ній нових прогресивних традицій як українців, так і представників інших націй.

Найдужче суперечності проявлялися в тому, що в радянській педагогіці були зігноровані й приречені на забуття найкращі пласти української педагогічної культури, прогресивні народно-побутові й громадські традиції та національні звичаї духовно-морального, релігійного, господарсько-трудового, тілесного, інтелектуального й культурно-естетичного характеру.

Суперечності існували між прогресивними народними традиціями трудового виховання дітей та підлітків і станом підготовки до трудової діяльності в радянській школі; ставленням людей до рідної мови й національної культури в минулому і в даний час; народними чеснотами та нормами християнської моралі і дотриманням їх молоддю колись і тепер.

Виділені часткові суперечності в сукупності складали своєрідний стрижень негативної тенденції розриву між народною педагогікою і педагогічною наукою.

Подолання заданих суперечностей в сфері педагогічній стало насущною потребою нового часу. В зв'язку з цим назріла гостра необхідність актуалізації й розвитку автентичної української педагогіки й рідного шкільництва та вироблення раціональних шляхів їх реалізації. Таким чином провідними шляхами визначились:

осягнення багатств педагогічної пансофії – народної педагогіки як невичерпного й вічного першоджерела етнопедагогіки й педагогічної науки в цілому, основи національного родинно-громадського шкільного виховання дітей та молоді;

піднесення престижу української мови як наймогутнішого педагогічного феномена;

пізнання, актуалізація з всебічним осмисленням і раціональним застосуванням усіх найкращих пластів української педагогіки та її провідних творців, репресованих, заборонених чи навмисно замовчаних більшовицьким режимом.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Цікаве про педагогіку і навчання:

Психолого-педагогічні умови формування пізнавального інтересу при вивченні фізики
Пізнавальний інтерес – це інтерес до знань, потреба у розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань, прагнення здобувати нові знання і вміння, застосовувати свої пізнавальні можливості та вдос ...

Методологічні основи дослідницької роботи
Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямку досягнення означеної мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні в ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net