Проблема взаємозв’язку навчання та розвитку учнів у психолого-педагогічні літературі

Педагогіка » Взаємозв’язок навчання та розвитку учнів » Проблема взаємозв’язку навчання та розвитку учнів у психолого-педагогічні літературі

Сторінка 1

Аналіз історичного становлення педагогічної думки засвідчив, що питання навчання особистості людини завжди перебувало в центрі уваги провідних вчених своєї епохи. Перші приклади розвитку особистості в процесі навчання можна знайти ще у педагогічній спадщині мислителів Античності, а також у зразках вітчизняної усної народної творчості починаючи з часів Київської Русі.

Існуючі у сучасній психології і педагогіці знання про взаємозв’язок навчання і розвитку, педагогічні системи розвивального навчання є результатом тривалого і складного розвитку наукової думки.

У різні часи у різних соціально-економічних умовах проблема взаємозв’язку навчання і розвитку ставилася і розв’язувалася по-різному залежно від цілей держави і суспільства щодо навчання і виховання підростаючого покоління. Фундаментальні ідеї взаємозв’язку навчання і розвитку школярів висвітлено у працях Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, А.Дістервега, К.Д.Ушинського, у низці історико-педагогічних досліджень, присвячених їх творчості (Р.О.Альт, О.Н.Джуринський, М.Б.Євтух, В.М.Кларін, В.П.Кравець, В.Я.Струминський, М.Д.Ярмаченко та ін.).

У педагогічних поглядах визначних діячів українського шкільництва першої третини ХХ століття – С.Ф.Русової, Т.Г.Лубенця, Я.Ф.Чепіги, О.Ф.Музиченка – виявлено високу оцінку ролі змісту і методів навчання у процесі розвитку і виховання школярів, розкрито шляхи і засоби його організації.

У сучасній дидактиці теорія розвивального навчання ґрунтується на працях Л.С.Виготського, який у 30-х роках ХХ століття висунув ідею про необхідність побудови навчання на двох рівнях розвитку: актуальному і найближчому, його спрямованості на найближчий розвиток дитини. На ідеях Л.С.Виготського протягом 60-90-х років ХХ століття здійснено вагомі психологічні і дидактичні дослідження, у яких обґрунтовано різні шляхи реалізації ідей розвивального навчання молодших школярів, створено авторські системи розвивального навчання Л.В.Занкова, Д.Б.Ельконіна-В.В.Давидова, які знайшли поширення в Україні. Досвід і результати використання цих розвивальних систем у школі описано у працях М.В.Зверєвої, В.Коновалової, Л.В.Муштакової, Н.В.Рєпкіної, З.І.Романовської, Р.Г.Чуракової, Н.Я.Чутко, О.М.Шарапової та ін.

У 60-70-і роки ХХ століття видатним українським вченим В.О.Сухомлинським створено педагогічну систему цілісного підходу до всебічного розвитку молодших школярів в умовах сільської школи.

В.О.Сухомлинського найважливішу роль надавав розумовому розвитку дітей, формуванню їх пізнавальної активності і самостійності в навчальній діяльності, системі подорожей до джерел думки і рідного слова, впливу навчання на фізичний і емоційний розвиток вихованців, ролі предметно-перетворюючої діяльності, спілкуванню з природою, праці і малюванню, залученню до літературної творчості на основі побаченого, прочитаного, уяви.

Чітко й конкретно визначає означену технологію відомий український дидакт С. Гончаренко, вказуючи, що розвивальне навчання – це спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів: сприймання, мислення, пам’яті, уяви тощо. Спираючись на незавершені цикли психічного розвитку дитини, розвиткове навчання формує мислительні здібності, самостійність школярів, інтерес до навчання, а також удосконалює різні форми сприймання. Розвивальне навчання передбачає інтенсивну розумову роботу учнів шляхом реалізації проблемних методів, запровадження системи пізнавальних завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної діяльності. Основою учіння в структурі такого навчання є зв’язок — «мета → засіб → контроль», центральною ланкою - самостійна навчально-пізнавальна діяльність суб’єктів учіння, яка заснована на їх здатності регулювати свої дії відповідно до усвідомлених цілей. Отже, сутність розвивального навчання полягає в тому, що суб’єкт учіння не тільки засвоює конкретні знання, вміння та навички, але й опановує способи дій.

Українськими дидактами і методистами протягом 70-80-х років здійснено ґрунтовні дослідження з різних аспектів розвивального навчання школярів: формування загальнонавчальних умінь і навичок (Т.Я.Довга, Я.П.Кодлюк, О.Я.Савченко та ін.), використання проблемних методів навчання (Т.М.Байбара, Н.О.Воскресенська, Н.Г.Каневська, Н.С.Коваль, Е.С.Сильнова та ін.), створення позитивної мотивації учіння (М.В.Богданович, Б.Г.Друзь, О.І.Киричук та ін.).

Страницы: 1 2 3

Цікаве про педагогіку і навчання:

Особливості навчання учнів різних освітньо-вікових категорій
Ми в Україні маємо хорошу економічну базу для отримання освіти, але є і недоліки, як то: не всім вона доступна, недостатня кваліфікованість деяких викладачів (оскільки підвищення кваліфікації має про ...

Етнопедагогічні засади формування національної свідомості молоді
Серед проблем, від розв'язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить формуванню національної свідомості. Це зумовлюється, насамперед, тим, що високий ріве ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net