Проблема взаємозв’язку навчання та розвитку учнів у психолого-педагогічні літературі

Педагогіка » Взаємозв’язок навчання та розвитку учнів » Проблема взаємозв’язку навчання та розвитку учнів у психолого-педагогічні літературі

Сторінка 1

Аналіз історичного становлення педагогічної думки засвідчив, що питання навчання особистості людини завжди перебувало в центрі уваги провідних вчених своєї епохи. Перші приклади розвитку особистості в процесі навчання можна знайти ще у педагогічній спадщині мислителів Античності, а також у зразках вітчизняної усної народної творчості починаючи з часів Київської Русі.

Існуючі у сучасній психології і педагогіці знання про взаємозв’язок навчання і розвитку, педагогічні системи розвивального навчання є результатом тривалого і складного розвитку наукової думки.

У різні часи у різних соціально-економічних умовах проблема взаємозв’язку навчання і розвитку ставилася і розв’язувалася по-різному залежно від цілей держави і суспільства щодо навчання і виховання підростаючого покоління. Фундаментальні ідеї взаємозв’язку навчання і розвитку школярів висвітлено у працях Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, А.Дістервега, К.Д.Ушинського, у низці історико-педагогічних досліджень, присвячених їх творчості (Р.О.Альт, О.Н.Джуринський, М.Б.Євтух, В.М.Кларін, В.П.Кравець, В.Я.Струминський, М.Д.Ярмаченко та ін.).

У педагогічних поглядах визначних діячів українського шкільництва першої третини ХХ століття – С.Ф.Русової, Т.Г.Лубенця, Я.Ф.Чепіги, О.Ф.Музиченка – виявлено високу оцінку ролі змісту і методів навчання у процесі розвитку і виховання школярів, розкрито шляхи і засоби його організації.

У сучасній дидактиці теорія розвивального навчання ґрунтується на працях Л.С.Виготського, який у 30-х роках ХХ століття висунув ідею про необхідність побудови навчання на двох рівнях розвитку: актуальному і найближчому, його спрямованості на найближчий розвиток дитини. На ідеях Л.С.Виготського протягом 60-90-х років ХХ століття здійснено вагомі психологічні і дидактичні дослідження, у яких обґрунтовано різні шляхи реалізації ідей розвивального навчання молодших школярів, створено авторські системи розвивального навчання Л.В.Занкова, Д.Б.Ельконіна-В.В.Давидова, які знайшли поширення в Україні. Досвід і результати використання цих розвивальних систем у школі описано у працях М.В.Зверєвої, В.Коновалової, Л.В.Муштакової, Н.В.Рєпкіної, З.І.Романовської, Р.Г.Чуракової, Н.Я.Чутко, О.М.Шарапової та ін.

У 60-70-і роки ХХ століття видатним українським вченим В.О.Сухомлинським створено педагогічну систему цілісного підходу до всебічного розвитку молодших школярів в умовах сільської школи.

В.О.Сухомлинського найважливішу роль надавав розумовому розвитку дітей, формуванню їх пізнавальної активності і самостійності в навчальній діяльності, системі подорожей до джерел думки і рідного слова, впливу навчання на фізичний і емоційний розвиток вихованців, ролі предметно-перетворюючої діяльності, спілкуванню з природою, праці і малюванню, залученню до літературної творчості на основі побаченого, прочитаного, уяви.

Чітко й конкретно визначає означену технологію відомий український дидакт С. Гончаренко, вказуючи, що розвивальне навчання – це спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів: сприймання, мислення, пам’яті, уяви тощо. Спираючись на незавершені цикли психічного розвитку дитини, розвиткове навчання формує мислительні здібності, самостійність школярів, інтерес до навчання, а також удосконалює різні форми сприймання. Розвивальне навчання передбачає інтенсивну розумову роботу учнів шляхом реалізації проблемних методів, запровадження системи пізнавальних завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної діяльності. Основою учіння в структурі такого навчання є зв’язок — «мета → засіб → контроль», центральною ланкою - самостійна навчально-пізнавальна діяльність суб’єктів учіння, яка заснована на їх здатності регулювати свої дії відповідно до усвідомлених цілей. Отже, сутність розвивального навчання полягає в тому, що суб’єкт учіння не тільки засвоює конкретні знання, вміння та навички, але й опановує способи дій.

Українськими дидактами і методистами протягом 70-80-х років здійснено ґрунтовні дослідження з різних аспектів розвивального навчання школярів: формування загальнонавчальних умінь і навичок (Т.Я.Довга, Я.П.Кодлюк, О.Я.Савченко та ін.), використання проблемних методів навчання (Т.М.Байбара, Н.О.Воскресенська, Н.Г.Каневська, Н.С.Коваль, Е.С.Сильнова та ін.), створення позитивної мотивації учіння (М.В.Богданович, Б.Г.Друзь, О.І.Киричук та ін.).

Страницы: 1 2 3

Цікаве про педагогіку і навчання:

Щоденник педагогічних спостережень за учнями
Вивчення особистості учня Вид спостереження: опитування за допомогою тесту Айзенка, особиста бесіда, бесіда з одногрупниками, куратором, батьками. Мета спостереження: дослідження особистих якостей ст ...

Практична реалізація принципів інтенсивного навчання в процесі навчання говоріння старших школярів
Визначення змісту інтенсивного навчання має ґрунтуватися на певних методичних принципах. Зокрема, він повинен мати чітку спрямованість саме на ті елементи мови, які на певний момент з тих або інших п ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net