Українська сім’я – родина як виховний колектив

Педагогіка » Фізичне виховання молодших школярів у напрямку родина-школа » Українська сім’я – родина як виховний колектив

Сторінка 2

Вочевидь, саме народна мудрість, народна педагогіка акумульована й у висловлюванні Сухомлинського про те, що головний сенс та мета сімейного життя – виховання дітей, а важливою школою виховання є взаємовідносини між чоловіком і дружиною, між батьком і матір’ю.

Цілком закономірною та актуальною постає й вимога К. Ушинського, щоб і школа, тобто послідуюче за родиною «місце перебування» дитини, була також пройнята сімейним духом, була щонайбільш схожа на сім’ю.

Цілком природно, що доля української родини тісно переплітається з історичною долею України, коли народ мав свою державність, то й умови для розвитку української сім’ї, батьківської етнопедагогіки були сприятливі, як це було, наприклад у середині XVІІ ст. Так, уже перші кроки глави УЦР М. Грушевського, діячів освіти молодої республіки періоду 1917–1921 рр., а також педагогів С. Русової, І. Стешенка, Я. Чепіги та інших були спрямовані на відтворення національної самобутності і оригінальності народної системи виховання. Зразками родинного виховання стали родини С. Старицького, М. Лисенка, Ольги і Петра Косачів. Висока педагогічна культура взаємин створювала умови для самовиявлення і розвитку здібностей дітей. Як відомо, тут панував культ рідної мови, значна увага приділялась ознайомленню дітей з історією українського народу.

В усі часи вища пошана в Україні до тих, хто доклав всіх зусиль, аби виховати скромну, працьовиту, шанобливу до батьків та інших людей дитину. Це становить одну з важливіших форм народної педагогіки. Причому, відповідальність за дитину в українській ментальності стосується всіх дорослих, бо визнано, що дитину виховує все суспільство. Як доказом цього може бути й те, що дитина для українців завжди була жаданою. Дослідники наголошують на тому, що «за українським світоглядом, розумові, моральні, фізичні здібності дитини закладаються задовго до її народження.

Показовим є те, як сприймалася в українському світогляді вагітна жінка – вона була втіленням проявів неземного. Отже, в українському світогляді органічно переплетене вище святе і реальне, матеріальне.

Отже, сім’я – вищий людський феномен, а відтак вона щоразу й потребувала адекватних зусиль та властивостей особистості – вищих духовних якостей. Бо саме тут, на основі цього по-справжньому спроможна проявитись людина.

На кожному новому історичному етапі ще й ініціювало утвердженням сім’ї, якості вищої цінності, що й відтворювало її «вищість» упродовж подальшого розвитку. Сім’я, як вища соціокультурна цінність в українській ментальності, надавала нового «забарвлення» змісту та спрямуванню усім іншим характеристикам людини. І це цілком закономірно: у родинному житті кожний починає жити та реалізовувати себе до цього невідомими властивостями, потребами, вимогами, прагненнями. А з часом, з появою дітей з’являються також специфічно нові форми морально – виховного спілкування, батьками усвідомлюється особлива відповідальність – і перед самим собою (як відповідальність за того, хто є твоїм «продовженням»), і перед суспільством (як це «продовження» буде з реалізоване).

Аналіз фольклорних, літературних та історичних матеріалів свідчить про те, що в Україні, починаючи з найдавніших часів, існували самобутні форми і засоби фізичного удосконалення людей. Національний ідеал тілесної досконалості формувався через систему обрядів, повір’їв знань, приказок. Характерною особливістю світогляду українців є асоціювання ідеями з рослинами, тваринами, природною стихією, що притаманні для України. Наприклад, «Дівка, як тополя», «Здоровий, як дуб».

Свій етногенез український народ веде від слов’ян, людей великого зросту і хорошого розвитку. Ібн Русте в своїх розповідях про русів писав, що вони «люди рослі, помітні і сміливі». Ці дані підтверджує інший арабський автор Ібн Фадлан, який говорив: « Я бачив русів, коли вони прибули із своїми товаришами і зупинилися на річці Ітиль. Я не бачив людей більш досконалих будовою тіла».

Великого значення для системи фізичного виховання стародавніх слов’ян мали юнацькі імітації, під час яких випробовувалися, в першу чергу, сила і спритність юнаків, вміння володіти зброєю.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Цікаве про педагогіку і навчання:

Особливості діалогічного мовлення та його функції
Діалогічне мовлення характеризується певними комунікативними психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в меж ...

Вимоги щодо використання тестових завдань
Сукупність завдань, що охоплює певний перелік умінь, які входять до складу ОКХ, утворюють базову контролюючу програму, зміст якої використовується для створення тестів професійної компетенції. Базова ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net