Фізична культура як соціальне явище та складова навчального процесу

Розвиток освіти закономірно поставив питання про аксіологічні основи навчання і виховання майбутніх фахівців, і особливо у професійній підготовці майбутніх педагогів. Потенціал основних освітніх парадигм (академічної, технологічної, особистісної і рефлексивної) дозволяє вирішити це питання за умов коректного об'єднання їх позитивних надбань з врахуванням реальних можливостей навчального процесу та окремих осіб (викладачів і студентів).

Один з найбільш представлених як у змісті загальної освіти, так і у структурі професійної підготовки навчальних предметів - "Фізичне виховання" (у школі - "Фізична культура") на сьогодні не використовує повністю закладених в цього потенційних можливостей щодо особистісного і професійного розвитку майбутніх фахівців. Незважаючи на декларування відповідних позицій у базових освітніх документах, реальна ефективність цих занять залишається, за думкою багатьох дослідників, явно недостатньою.

Важливим шляхом підвищення результативності навчального курсу "Фізичне виховання" є формування у студентів ціннісного ставлення до фізичної культури і спорту. А це може бути можливим лише за умов врахування у навчальному процесі і відповідного методичного забезпечення основних напрямів впливу цього предмету на людину: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення тонусу організму, працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання м'язових бар'єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь роботи в командах), тощо.

Вирішення цього завдання в свою чергу вимагає дослідження тих чинників, які визначають ставлення майбутніх педагогів до навчального предмету "Фізичне виховання", виявлення системи детермінант, що обумовлюють ставлення студентів до фізичної культури і спорту в їх особистісному, соціальному І професійному ракурсах.

Для вирішення поставлених завдань роботи та досягнення мети використовувались такі методи дослідження:

теоретичні - методи концептуально-порівняльного аналізу при аналізі наукових першоджерел, співставленні наукових поглядів різних авторів на і аксіологічні основи навчання, ціннісні складові, особливості ставлень молоді до фізичної культури як особистісної і професійної цінності;

емпіричні - спостереження, опитування, бесіди, анкетування, психологічне тестування, сукупність яких дозволила визначити різнобічні особливості ставлень студентів до фізичної культури і навчального предмету"Фізичне виховання" як особистісної та професійної цінності (у тому числі ретроспективному та поточному ракурсах);

організаційні - констатуючий та формуючий експерименти які дозволили визначити ефективність традиційної (предметно зорієнтованої) та запропонованої (на аксіологічних засадах) методики навчання предмету"Фізичне виховання" у вищому педагогічному навчальному закладі;

якісно-кількісні - статистична обробка, непараметричні процедури аналізу, які дозволили визначити змістові особливості та тенденції розвитку явищ, котрі досліджувались.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Коротка методична довідка, заснована на роботах Г. Цукерман
"Рефлексивність - це модальність самооцінки, що допускає можливість різних точок зору і перегляду сьогоднішнього знань . Основою рефлексивної самооцінки - знання про власний знанні і незнання, п ...

Методика викладання українського народознавства в школі: зміст та завдання
Головна особливість педагогіки українського народознавства полягає в тому, що вона покликана формувати навчально-виховний процес так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а в ньому пізнав себе. За ...