Фізична культура як соціальне явище та складова навчального процесу

заходів у режимі дня школи, позакласної і позашкільної роботи. Передбачаються також формування ряду умінь, як:

уміння виконувати команди, розпорядження і керувати строєм(групою);

уміння організовувати і проводити комплекси фізичних вправ;

уміння організовувати і проводити рухові ігри;

уміння організовувати і проводити су дійство спортивних змагань;

уміння організовувати і проводити туристичні походи;

уміння по навчанню окремих фізичних вправ та аналізу уроку в цілому.

Нагадаємо, що мова йде не про вчителя з фізичної культури, а про вчителів будь-якого профілю. Якщо це взяти за відправне положення, тоді виникає ряд питань. По-перше, аналіз змісту знань, що повинні надатися майбутнім учителям, не підтверджується відповідною практикою. Так, знання про закономірності фізичного виховання дітей різних вікових груп не входять у програму підготовки вчителів історії, хімії, фізики, мови та ін. По-друге, склад умінь також виходить за межі функціональних обов'язків вчителів-предметників. Таким чином, можна зробити висновок, що цілком справедливе твердження про необхідність професійного спрямування фізичного виховання студентів не знайшло у свій час повного втілення у роботу з майбутніми вчителями в процесі їх професійної підготовки.

Слід відмітити, що останнім часом відмічені раніше концептуальні суперечності значною мірою подолані. Сьогодні значна увага фахівців з фізичного виховання більш широко розглядають відповідні функції і завдання. Підкреслюється, що фізична культура є органічним видом загально гуманітарної освіти, яка в свою чергу виступає важливим інтегративним компонентом, що придає професійним знанням і умінням „людську значущість'* (М.Я. Віленський, В.В. Черняєв). „Фізична культура, виступаючи органічною частиною загальнолюдської культури, разом з тим є самостійною галуззю людської діяльності, суттєвою особливістю якої є спрямованість на побудову різнобічної, творчої особистості, здатної досягти гармонії духовного и фізичного, розвивається у єдності з культурою і соціумом.

Як відкреслюють ці автори, сучасні уявлення про фізичну культуру особистості вже не обмежуються поняттям здоров'я, розвитку фізичних якостей, функціональними можливостями організму і руховими навичками. Найважливішими складовими формування і розвитку фізичної культури у персоніфікованій формі стають світогляд, система цінностей, потребо-мотиваційна сфера особистості, широта, глибина знань, здатність реалізовувати у професійній і особистій діяльності цінності фізичної культури.

Методологічну значущість для нашого дослідження має думка М.Я. Віленського, що фізична культура стає часткою гуманітарної культури майбутнього фахівця лише тоді, коли у процесі фізкультурно-спортивної діяльності отримується цінний досвід пізнавальної, практично-перетворювальної, орієнтаційно-оціночної комунікативної діяльності. Адже не можна визнати нормальним таке становище, що тільки 26,6% студентів визнають вплив фізичної культури на їх особистісне і професійне самовизначення, тоді як 53,4% його заперечують, а 22% не можуть визначити своєї позиції. Тобто у ціннісній свідомості студентів домінує „рухова" складова фізичної культури і відсутня орієнтація на її гуманітарні цінності . Вихід автори бачать у переході від знанієвої (технологічної) парадигми до особистісної (гуманітарної).

Цікаве про педагогіку і навчання:

Виховання в учнів початкових класів гуманістичних цінностей у позаурочній діяльності
Процес становлення сучасного суспільства потребує розвитку української національної системи виховання, в основу якої будуть покладені провідні принципи гуманізму та демократизації. Стає очевидним, що ...

Вивчення досвіду практичної роботи шляхом опитування та анкетування спортсменів, які займаються спортивним туризмом
Перед тим, як приступити до розв’язання поставлених завдань, проводилось анкетування студентів, які займаються спортивним туризмом, з метою вивчення туристсько-спортивної підготовленості. В анкетуван ...