Фізична культура як соціальне явище та складова навчального процесу

заходів у режимі дня школи, позакласної і позашкільної роботи. Передбачаються також формування ряду умінь, як:

уміння виконувати команди, розпорядження і керувати строєм(групою);

уміння організовувати і проводити комплекси фізичних вправ;

уміння організовувати і проводити рухові ігри;

уміння організовувати і проводити су дійство спортивних змагань;

уміння організовувати і проводити туристичні походи;

уміння по навчанню окремих фізичних вправ та аналізу уроку в цілому.

Нагадаємо, що мова йде не про вчителя з фізичної культури, а про вчителів будь-якого профілю. Якщо це взяти за відправне положення, тоді виникає ряд питань. По-перше, аналіз змісту знань, що повинні надатися майбутнім учителям, не підтверджується відповідною практикою. Так, знання про закономірності фізичного виховання дітей різних вікових груп не входять у програму підготовки вчителів історії, хімії, фізики, мови та ін. По-друге, склад умінь також виходить за межі функціональних обов'язків вчителів-предметників. Таким чином, можна зробити висновок, що цілком справедливе твердження про необхідність професійного спрямування фізичного виховання студентів не знайшло у свій час повного втілення у роботу з майбутніми вчителями в процесі їх професійної підготовки.

Слід відмітити, що останнім часом відмічені раніше концептуальні суперечності значною мірою подолані. Сьогодні значна увага фахівців з фізичного виховання більш широко розглядають відповідні функції і завдання. Підкреслюється, що фізична культура є органічним видом загально гуманітарної освіти, яка в свою чергу виступає важливим інтегративним компонентом, що придає професійним знанням і умінням „людську значущість'* (М.Я. Віленський, В.В. Черняєв). „Фізична культура, виступаючи органічною частиною загальнолюдської культури, разом з тим є самостійною галуззю людської діяльності, суттєвою особливістю якої є спрямованість на побудову різнобічної, творчої особистості, здатної досягти гармонії духовного и фізичного, розвивається у єдності з культурою і соціумом.

Як відкреслюють ці автори, сучасні уявлення про фізичну культуру особистості вже не обмежуються поняттям здоров'я, розвитку фізичних якостей, функціональними можливостями організму і руховими навичками. Найважливішими складовими формування і розвитку фізичної культури у персоніфікованій формі стають світогляд, система цінностей, потребо-мотиваційна сфера особистості, широта, глибина знань, здатність реалізовувати у професійній і особистій діяльності цінності фізичної культури.

Методологічну значущість для нашого дослідження має думка М.Я. Віленського, що фізична культура стає часткою гуманітарної культури майбутнього фахівця лише тоді, коли у процесі фізкультурно-спортивної діяльності отримується цінний досвід пізнавальної, практично-перетворювальної, орієнтаційно-оціночної комунікативної діяльності. Адже не можна визнати нормальним таке становище, що тільки 26,6% студентів визнають вплив фізичної культури на їх особистісне і професійне самовизначення, тоді як 53,4% його заперечують, а 22% не можуть визначити своєї позиції. Тобто у ціннісній свідомості студентів домінує „рухова" складова фізичної культури і відсутня орієнтація на її гуманітарні цінності . Вихід автори бачать у переході від знанієвої (технологічної) парадигми до особистісної (гуманітарної).

Цікаве про педагогіку і навчання:

Трактування поняття пізнавальних інтересів у науковій літературі
Сьогодні стало очевидним, що суспільство повинно звернути увагу на справжній і майбутній стан природи, переходячи від епізодичної взаємодії з нею до свідомо направленому. У випускників шкіл, як у всь ...

З досвіду роботи вчителів
Освіта в Україні на початку XX ст. розвивалася у складних соціальне по літичних обставинах коли різні держави. що панували на Ті територіях накидали й свої шляхи розвитку, які не зав жди збігалися із ...