Педагогічний потенціал національно-культурних традицій українського народу

Педагогіка » Народні традиції у вихованні учнів початкових класів » Педагогічний потенціал національно-культурних традицій українського народу

Сторінка 1

Педагогічна теорія і шкільна практика знаходяться сьогодні на якісно новому рівні свого розвитку, який передусім характеризується новою концепцією освіти, оновленою парадигмою виховання, етнізацією змісту педагогічного процесу. Основним фактором етнізацїї в сучасних умовах трансформації суспільства виступає система традицій українського народу.

Під вихованням на національно-культурних традиціях розуміємо процес відтворення у наступних поколіннях тих кращих якостей і рис, що були вироблені й перевірені українським народом упродовж всього періоду свого існування/ Педагогічна сутність їх у спрямуванні молодого покоління на особистісно й суспільно корисний шлях самовдосконалення і самотворення, у формуванні його ціннісних пріоритетів. Отже, традиції надійно захищають національну самобутність, сприяють усвідомленню кожного невід'ємною частиною свого народу. Виховні національні традиції вивчаються в загальнокультурних зв'язках, їх неможливо здійснити без національної етнопедагогіки, рідної мови, історії, фольклору, національного світобачення. Таким чином, традиції підтримують сили в історико-етнічному організмі певного народу, забезпечують передачу народних надбань в освіті та вихованні як національної пам'яті, своєрідного педагогічного коду народу.

Тому, на наш погляд відомі в науці цивілізаційний та формаційний підходи щодо педагогічної теорії і практики не забезпечують у дослідженні їх повноти і багатовимірності. Звідси витікає, що соціально-культурний напрям, який їх об'єднує, в нашу цивілізаційну епоху має бути доповнений традицієзнавчим. Функціонування педагогічної теорії і практики протікає у безлічі традицій. Саме традиції забезпечують збереження національної сутності народу, найвищих вартостей в культурі, людського в людині й природного в природі.

«Націоналізація людського життя», - як зазначає М.Бердяєв, - це індивідуалізація загальнолюдського . Людство йде до єдності через національну індивідуалізацію . Отже, національні традиції сприяють розвитку вселюдської культури. Національні культури вбирають у себе прогресивні традиції" і акумулюють енергію для їх передачі на новому рівні культурного буття народу. Таким чином, традицієзнавчий підхід забезпечує повсякчасну трансляцію соціокультурного досвіду, його єдність з прогресивними інноваційними процесами, конструктивне спрямування в майбутнє. Невизнання цього підходу в науковому й культурному поступі породжує таке аномальне явище, як національний нігілізм, веде до деградації духовності й громадянськості в людині, байдужого ставлення до власної історії, втрати спадкоємності поколінь, відмови від рідного, материнського, своєї мови і Батьківщини.

Національно-культурні традиції українського народу зберігають національну пам'ять, застерігають проти того, чого не слід робити в навчанні та вихованні. Традицієзнавчий підхід у педагогіці збагачує зміст виховання згідно з віковічними настановами і вимогами, спрямовує процес виховання до певної благородної мети й добра, на користь усіх народів. Ми не можемо(і не здатні заперечити, що в кожній країні найголовнішим педагогом є народ, який сотні років нагромаджує педагогічний досвід і формує правила виховання, зберігання їх у традиціях. У зв'язку з цим важливо бути гранично уважним та тактовним у всьому, що стосується національних інтересів та національних почуттів, виходячи з того, що національна ідея - не омертвіла уніфікація життя різних національностей, а повнокровна та динамічна їх єдність у багатоманітності.

Необхідність теоретичного обґрунтування національних основ виховного процесу переконливо доведена в працях класиків педагогіки, діячів української культури і відомих філософів минулого, передусім, - М.Бердяєва, Г.Ващенка, В.Винниченка, М.Грушевського, Б.Грінченка, М.Драгоманова, С.Русової, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського, Д.Яворницького та ін. Проте зміст, форми, методи виховання учнів старших класів на традиціях рідного народу залишаються недостатньо розкритими в педагогічній теорії і практиці.

Цілісна система виховання школярів на національно-культурних традиціях у педагогічній літературі висвітлена вкрай недостатньо. З даної проблеми останнім часом з'явилося чимало праць істориків і філософів, але вони, як правило, носять щодо педагогіки опосередкований, загальний характер (К. Булашев, Я. Володимирський, О. Забужко, М. Жулинський, В.Іванишин, С. Павлюк, М. Попович, В. Сверстюк, О. Субтельний, В. Шинкарук, В. Яремчук та ін.).

У даний час дещо краще розкриті питання патріотичного, екологічного та естетичного виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу (П. Ігнатенко, Н. Косарєва, В. Пошгужний, Г. Шевченко). Слід зазначити, що стосовно цієї проблеми накопичений значний фактичний матеріал з досвіду окремих педагогічних колективів національних шкіл і учителів, який потребує свого узагальнення, наукового пояснення, проникнення в сутність емпіричного викладу педагогічних явищ і процесів.

Страницы: 1 2 3

Цікаве про педагогіку і навчання:

Класне самоврядування, його аспекти
Класне самоврядування є конкретним видом діяльності дітей. Відповідаючи за окремі розділи роботи свого колективу, беручи участь у діяльності активу класу, комісій, у чергуванні, учні організовують св ...

Використання традицій українського народу у педагогічному досвіді вчителів початкових класів
З метою визначення основних тенденцій використання національних традицій у вихованні учнів початкових класів, ми проаналізували масовий педагогічний досвід. Загальновідомо, що педагогічний досвід – ц ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net