Основні теорії та концепції навчальної діяльності

істотно обмежені можливості засвоєння теоретичних знань;

складна розробка методичного забезпечення (повного алгоритму операцій);

в учнів формуються стереотипні розумові та моторні дії на шкоду розвитку творчого потенціалу.

Теорія формування в дітей системи наукових понять В. В. Давидова. В основі даної теорії лежить уявлення про те, що школярі молодших класів цілком здатні засвоювати абстрактні наукові поняття, а значить, навчання може будуватись не на принципі від часткового до загального, а на принципі від загального до часткового. Для навчання в рамках даної теорії необхідно:

виділити систему формуючих теоретичних понять, що складають основу конкретної науки;

сформувати спеціальні предметні дії, спрямовані на виділення істотного в навчальному матеріалі;

вивчити предмет на базі знання основних теоретичних понять.

У даної теорії є як прихильники, так і супротивники. Зокрема, психоаналітики виступають проти неї, тому що занадто раннє формування абстрактного мислення спрямовано проти вікових закономірностей латентної фази розвитку - інтересу до конкретних речей у позабатьківському світі. Основна розумова освіта цієї фази складається в розвитку здатності диференційованого мислення, спрямованого на сприйняття й усвідомлення розходжень, а не абстрактно-загального в навколишньому світі.

Усвідомлення розходжень - передумова здатності до вільного вибору. Ранній же розвиток синтетичної функції на тлі диференціації, що придушується, можливо, знижує мотивацію вибору та переваги. Це обумовлюється асинхронією в розвитку особистісної автономії й абстрактного мислення не тільки в дітей, а й у дорослих (наприклад, дорослий учений-професіонал, який не може створити родину та відірватись від мами). Інакше кажучи, за раннє формування абстрактних операцій ми можемо розплачуватись мотиваційно-особистісною зрілістю.

Концепція проблемного навчання являє собою сукупність взаємозалежних методів і засобів, що забезпечують творчу участь дітей у процесі засвоєння нових знань, формування творчого мислення та пізнавальних інтересів особистості. Центральні поняття цієї теорії: «проблема», «проблемна ситуація» та «проблемна задача».

Проблемна ситуація являє собою пізнавальні труднощі, для подолання яких учні повинні отримати нове знання або докласти інтелектуальних зусиль.

Проблемна ситуація, усвідомлена і прийнята учнями, переростає у проблему, що при вказанні параметрів та умов рішення являє собою проблемну задачу. Остання відрізняється від проблеми тим, що в ній свідомо обмежене поле пошуку рішення.

Сукупність таких задач покликана забезпечити творче оволодіння навчальним матеріалом. Проблемне навчання припускає суворо продуману систему проблемних ситуацій, проблем і задач, що відповідають пізнавальним можливостям учнів. Із цією метою передбачаються різні рівні проблемності.

1-й рівень: керівник заняття сам аналізує проблемну ситуацію, виявляє проблему, формулює задачу та спрямовує учнів на самостійний пошук шляхів рішення;

2-й рівень: керівник заняття разом з учнями аналізує ситуацію та підводить їх до проблеми, а учні самостійно формулюють задачу та вирішують її;

3-й рівень: учитель повідомляє проблемну ситуацію, робить її аналіз, виявляє проблему. Формулювання задачі та вибір оптимального рішення учні здійснюють самостійно.

Педагогічні умови успішності проблемного навчання: створення пізнавальних труднощів, що відповідають інтелектуальним здібностям учнів, забезпечення учнів сукупністю знань за предметним змістом проблемної ситуації; формування в них операційних умінь рішення проблемних задач.

У 1960-і роки розвивалась концепція програмованого навчання. Суть її полягає в поділі навчального матеріалу на визначені взаємозалежні «дози» та їх послідовне пред'явлення учням. Причому перехід до вивчення наступних «доз» матеріалу здійснюється тільки після освоєння попередніх.

Основні елементи програмованого навчання: логічно та психологічно обґрунтована спеціальна програма навчального матеріалу, порівняно тверда послідовність спільної діяльності вчителя й учнів.

Навчальна діяльність - специфічний вид людської діяльності з метою засвоєння знань, умінь і навичок, розвитку психіки та особистості.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Напрямки роботи та обов’язки соціального педагога
Одним із напрямків роботи соціального педагога загальноосвітньої школи є корекційно-розвиваюча робота. Корекція - здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному ...

Інтерактивне моделювання у шкільному курсі фізики
Як зазначається в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті одним із пріоритетів розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій, які розширюють можливості у якісн ...