Жінки в історії України

В житті шукав дорогу непряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того,

Любив достаток, і любив пісні.

Це, як скажімо, вірувати в Бога,

і продавати душу сатані.

Бобренчиха:

Хіба то дівка? То ж таки ледащо.

Усе б співало. Боже упаси!

Ми вже й без неї з’їхали нінащо,

а з нею геть вже зійдемо на пси!

Тай те сказати – що вона співає?

Сама собі видумує слова.

Таких дівок на світі не буває,

хіба для цього дівці голова?

Іскра Іван

(іде з кінця залу)

- Я прошу, люди, вислухать мене.

Багато слів страшних тут наговорено.

Ніхто не говорив про головне.

Я, може, божевільним тут здаюся…

Ми з вами люди різного коша…

Ця дівчина… Не просто так, Маруся.

Це – голос наш! Це – пісня! Це -душа…

Коли в похід виходила батава

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах.

А ви тепер шукаєте їй кару…

Вона ж стоїть німа від самоти…

Людей такого рідкісного дару

Хоч трохи, люди, треба берегти.

Важкий закон і я його не зрушу.

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу,

Вона пісні ці залишає нам.

Ще тільки вирок – і кінчиться справа,

І славний рід скінчиться – Чураї…

А як тоді співатиме Полтава?

Чи сльози не душитимуть її?…

Всі застигають, Іван іде в горі.

Ведучий:

Маруся Чурай – дівчина-легенда. До сьогодні невідомо, чи жила вона насправді у ХVІІ столітті в Полтаві. За легендою, вона була видатної вроди, душі і таланту. Саме Марусі приписують понад 20 пісень з народної творчості. І це не тільки побутові пісні. Вона – дівчина – змогла осягти велич козацької слави, звитяги, любов до Батьківщини і вічне почуття кохання. Мабуть, вона все-таки була – пристрасна, талановита…

Виходить Іван з наказом Б. Хмельницького:

Іван:

- Наш гетьман, властію високий,

такий наказ читати повелів!

Розгортає, читає:

«Чурай Маруся винна ув одному:

вчинила злочин в розпалі страшному.

Вчинивши зло – вона не є злочинна,

Бо тільки зрада є тому причина.

Не вільно теж, караючи, при цім не

урахувати також і чесної.

Її пісні, як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот.

За ті пісні, що їх вона складала,

за те страждання, що вона страждала,

за батька, що розп’ятий у Варшаві,

а не схилив пред ворогом чола, -

не вистачало б городу Полтаві, -

щоб і вона ще страчена була!

Тож відпустити дівчину негайно

і скасувати висока того…»

Маруся нерухома.

Жінка:

- Такого ще не чувано ніде.

Її пустили, а вона не йде!

Народ розходиться…

Дівчата співають пісню «Ой не ходи, Грицю…»

Маруся

оживає:

Співають пісню, Боже мій, мою!

А я стояла…Що ж мені, кричати?

Які мені сказати їм слова?

Дівчатонька, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, я ж іще жива!

Дівчата беруть Марусю за руки і уводять.

Ведуча:

Маруся, за легендою, прожила недовго. Не могла жити без любові, не могла співати… Почуття гідності і поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона підносилась до високого розуміння інтересів народу і Вітчизни. Збереглися адміністративні документи дружини Богдана Хмельницького – Ганни Золотаренко, котрі свідчать про її освіченість, розуміння тогочасних проблем України. Не задовольняючись лише роллю дружини, вона була спільницею і помічницею гетьмана, який поважав її і повністю довіряв. Задокументовано підписом дружин гетьманів і козацької старшини. Наприклад, Петра Сагайдачного, Данила Виговського, рідного брата відомого гетьмана. Жінка фастівського полковника, керівника визвольного руху на Правобережній Україні – Семена Палія, вміла гідно переговорити з іноземними послами, які приїздили в «Палієву державу».

Цікаве про педагогіку і навчання:

Сучасні форми, методи та технології формування навчальної діяльності учнів молодших класів
Стандарти загальної освіти поставили перед масовою початковою школою нові завдання, які припускають її переорієнтацію від навиково-освітньою до особово-орієнтованої розвиваючої моделі навчання. Дане ...

Шкільні закони другої половини ХІХ століття і релігійно-моральне виховання
Після 1849 року в Галичині наступає реакція. Не маючи досвіду політичної боротьби, уміння і єдності, прогресивні сили почали поступово втрачати завойоване. Розпущено Головну Руську раду (1851 р.), ві ...