Культура спілкування та мовленнєвий етикет

Будь-яка ситуація спілкування включає наступні компоненти: ситуацію, в якій відбувається спілкування (мовленнєву ситуацію спілкування), відношення між мовцями (етичні норми поведінки), репліки (стандартизовані формули мовленнєвого етикету), процес діалогізування (бесіда).

Певне місце у діалозі займає перша репліка (етикетне кліше, стандартизована форма мовленнєвого етикету) у вигляді звертання, привітання, вдячності, вибачення, запитання і т. д.

В процесі діалогу співбесідникам необхідно вирішувати цілу низку завдань психологічного характеру, що випливають з етики мовленнєвого спілкування, етикетної поведінки: розуміти все, що було сказано партнером і ним самим; вміти добирати першу репліку (етикетне кліше); доречно вставити необхідне слово; вміти вислухати співбесідника і вчасно продовжити розмову; витримати певний емоційний тон, тобто запитально-відповідальну форму розмови; слідкувати за правильністю мовлення, використовувати самокорекції; вміти використовувати у процесі діалогу потрібні репліки: повідомлення, підтвердження (чи заперечення), зустрічне повідомлення, побудження до дії та ін.

Діалог може протікати в таких формах: мовленнєві штампи (здрастуйте, пробачте, дозвольте пройти та ін.); звернення із запитанням (будьте ласкаві, скажіть, котра година?); швидка реакція на запитання (коротка відповідь, штамп: так, звісно; ні, я з вами не згоден); розпитування (вибачте, будь ласка, Ви не підкажете, як пройти до аптеки?).

В усіх випадках діалогічного мовлення у різних життєвих ситуаціях присутні етикетні форми спілкування.

Вчити дітей словесної ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що період від 1 року до 7 років є найбільш сензитивним як для розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, так і для соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.

Основні напрямки виховання культури мовленнєвого спілкування у дошкільному віці: виховання чистого і правильного мовлення згідно літературних норм української мови (орфоепічна правильність мовлення, її нормативність); навчання якостей культури мовлення: багатство лексики, адекватність, доречність, логічність, різноманітність мовних форм, естетичність, влучність, послідовність, змістовність, етичність; навчання виразності мовлення: мовного (лексичне, морфологічне, синтаксичне, фонемно-анкцентологічне, стилістичне, інтонаційне) і немовного (міміка, поза, жести); вживати різноманітні формули мовленнєвого етикету, розумові і адекватні стандартизованим ситуаціям мовленнєвого спілкування; „розгортати” формули мовленнєвого етикету у відповідності із ситуацією спілкування.

Отже, за робоче визначення поняття “мовленнєвий етикет” ми взяли специфічну комунікативну систему, систему знаків, жестів, які притаманні кожному народу і прийняті для того, щоб встановлювати контакт між людьми.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Умови формування пізнавальної активності старших дошкільників засобами творчих завдань
Аналіз наукової літератури та дані констатувального етапу експерименту було взято за основу для визначення умов розвитку пізнавальної активності старших дошкільників. Основною метою формувального ета ...

Форми і методи пропаганди логопедичних знань з батьками дітей з порушеннями мовлення
До середини ХХ століття сформувалися сталі форми роботи дитячого садка з родиною, що в дошкільній педагогіці прийнято вважати традиційними. До таких форм можна віднести педагогічну просвіту батьків. ...