Культура спілкування та мовленнєвий етикет

Будь-яка ситуація спілкування включає наступні компоненти: ситуацію, в якій відбувається спілкування (мовленнєву ситуацію спілкування), відношення між мовцями (етичні норми поведінки), репліки (стандартизовані формули мовленнєвого етикету), процес діалогізування (бесіда).

Певне місце у діалозі займає перша репліка (етикетне кліше, стандартизована форма мовленнєвого етикету) у вигляді звертання, привітання, вдячності, вибачення, запитання і т. д.

В процесі діалогу співбесідникам необхідно вирішувати цілу низку завдань психологічного характеру, що випливають з етики мовленнєвого спілкування, етикетної поведінки: розуміти все, що було сказано партнером і ним самим; вміти добирати першу репліку (етикетне кліше); доречно вставити необхідне слово; вміти вислухати співбесідника і вчасно продовжити розмову; витримати певний емоційний тон, тобто запитально-відповідальну форму розмови; слідкувати за правильністю мовлення, використовувати самокорекції; вміти використовувати у процесі діалогу потрібні репліки: повідомлення, підтвердження (чи заперечення), зустрічне повідомлення, побудження до дії та ін.

Діалог може протікати в таких формах: мовленнєві штампи (здрастуйте, пробачте, дозвольте пройти та ін.); звернення із запитанням (будьте ласкаві, скажіть, котра година?); швидка реакція на запитання (коротка відповідь, штамп: так, звісно; ні, я з вами не згоден); розпитування (вибачте, будь ласка, Ви не підкажете, як пройти до аптеки?).

В усіх випадках діалогічного мовлення у різних життєвих ситуаціях присутні етикетні форми спілкування.

Вчити дітей словесної ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що період від 1 року до 7 років є найбільш сензитивним як для розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, так і для соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.

Основні напрямки виховання культури мовленнєвого спілкування у дошкільному віці: виховання чистого і правильного мовлення згідно літературних норм української мови (орфоепічна правильність мовлення, її нормативність); навчання якостей культури мовлення: багатство лексики, адекватність, доречність, логічність, різноманітність мовних форм, естетичність, влучність, послідовність, змістовність, етичність; навчання виразності мовлення: мовного (лексичне, морфологічне, синтаксичне, фонемно-анкцентологічне, стилістичне, інтонаційне) і немовного (міміка, поза, жести); вживати різноманітні формули мовленнєвого етикету, розумові і адекватні стандартизованим ситуаціям мовленнєвого спілкування; „розгортати” формули мовленнєвого етикету у відповідності із ситуацією спілкування.

Отже, за робоче визначення поняття “мовленнєвий етикет” ми взяли специфічну комунікативну систему, систему знаків, жестів, які притаманні кожному народу і прийняті для того, щоб встановлювати контакт між людьми.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Критерії виявлення дітей-жертв насильства
У межах наукового дослідження нами було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми. Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ с ...

Формування навичок опису
Чинні програми навчання і виховання дітей орієнтують вчителів, навчати дітей п`ятьма-десятьма реченнями описувати іграшку, картинку, реальних осіб. У психолінгвістиці встановлено, що дитина в процесі ...