Культура мовлення вихователів дошкільників закладів освіти як необхідна передумова засвоєння старшими дошкільниками формул мовленнєвого етикету

Педагогіка » Формування культури мовлення дітей дошкільного віку » Культура мовлення вихователів дошкільників закладів освіти як необхідна передумова засвоєння старшими дошкільниками формул мовленнєвого етикету

Засвоєння норми літературної мови – тривалий процес, що починається з дитинства, а вивчення й застосування функціональних можливостей мови триває упродовж всього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері, в житті замало. Коли дитя виховується у дошкільному закладі, критерієм істини для нього в багатьох випадках стає слово вихователя. І не лише його педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує дитячу особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень недосконалий, коли вихователь байдужий до свого мовлення і до мовлення дітей. Для вихователів дошкільних закладів володіння зразковим мовленням є показником його професійної підготовки.

Для дошкільників уявлення про стиль мовлення співвідноситься перш за все з уявленням про мовленнєвий етикет, який потребує і певної поведінки мовців (такі якості особистості, як ввічливість, повага, скромність, доброзичливість, гідність проявляються у певній мовленнєвій поведінці); крім того, удосконалення стилістичного чуття дитини є основним засобом її естетичного виховання. Отже, навчання стилю мовлення включає в себе певні виховні завдання.

Вихователь повинен не тільки інтуїтивно володіти почуттям стилю, але і вміти усвідомлено аналізувати мовні засоби, за допомогою яких утворюється певний стиль, тобто він повинен мати відповідні знання у сфері лінгвістики. Це допоможе йому і при добиранні необхідного дидактичного матеріалу, за допомогою якого він буде виховувати почуття стилю у дітей.

Вихователь, що працює над удосконаленням власної культури мовлення, перш за все повинен піклуватися про синонімічне багатство його компонентів – лексики, граматики, фонетики. Він повинен засвоїти, для чого існує у мові така безліч лексичних дублів, які смислові і емоційні відтінки їх відрізняють, коли доречно користуватися ними у власному мовленні. Потрібно розвинути в собі потребу постійно звертатися до словників. Вихователь, який намагається підвищити культуру мовлення, повинен пам’ятати і про виразні засоби морфології – афікси-синоніми, а також використовувати в своєму мовленні все багатство синонімів-флексій, синонімів-прийменників, синонімів-сполучників, синонімів-конструкцій, простих і складних речень.

Вихователь повинен бути достатньо натренований у правильній артикуляції звуків мовлення і їх сполучень, що робить більш чіткою його дикцію, а також натреновані у моделюванні своїм голосом всіх просодем: сили голосу, висоти тону, темпу мовлення, тембру голосу – для вираження різних людських почуттів: радості, біди, страху, урочистості , досади, схвалення, гніву, ніжності і ін.

Важливість удосконалення розмовної культури мовлення майбутнього вихователя зумовлена тим, що дітям звукова культура мовлення може бути прищеплена тільки прямим шляхом, у процесі неопосередкованого з ними спілкування, так як діти навчаються вимові, тільки імітуючи мовлення дорослих мовців, в першу чергу мовлення вихователя.

Вихователь має бути залучений і до найвищої розмовної культури рідного мовлення, тобто мати навички виразного художнього читання і розповідання.

Мовлення вихователя, який постійно знаходиться у полі зору малюків, у спілкуванні з ними, виступає основним джерелом, з якого діти беруть зразок рідної мови, культурного мовлення, тому воно повинно бути не тільки правильним, з ясною і чіткою вимовою усіх звуків рідної мови, але і витримана у певному темпі, гучності, повинно бути інтонаційно виразним, граматично оформленим, зв’язним, посильним для розуміння, з правильним і точним використанням словесних визначень.

Педагог повинен самокритично відноситися до власного мовлення і при наявності недоліків у ньому прагнути до їх усунення.

Але встановити і виявити недоліки свого мовлення не завжди легко, так як у процесі спілкування увага мовця звертається перш за все не на форму мовлення (як сказати), а на його зміст (що сказати). Крім того, у результаті тривалого недбалого відношення до свого мовлення деякі недоліки можуть міцно закріпитися і у подальшому не помічатися. Наприклад, не помічаються такі недоліки, як поспішність, неясність, монотоність мовлення, підвищена гучність голосу, неточність вимови окремих звуків чи слів і інша недосконалість.

Щоб знати про недосконалість власного мовлення, вихователю необхідно прислуховуватися до зауважень колег. Дуже важливо, щоб недоліки, що з’явилися у мовленні стали предметом уваги самого вихователя, і його колег. Знайдена недосконалість свого мовлення (погана дикція, порушення у лексико-граматичному оформленні тощо) вихователь відмічає в спеціальному зошиті, потім виробляє план та організує роботу по їх усуненню.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Аналіз використання ідей В.О. Сухомлинського педагогами сучасної школи
Гострота сучасної екологічної ситуації в Україні і в усьому світі, зокрема, породжує безліч проблем. Одна з них – екологічне виховання молодшого покоління, здатного гармонійно співіснувати з природою ...

Робота з педагогічними кадрами в період атестації
Атестація педагогічних кадрів — одне із важливих питань методичної роботи в закладі або установі освіти. Освітній заклад або установа забезпечує погреби га права громадян на розвиток, виховання дитин ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net