Культура мовлення вихователів дошкільників закладів освіти як необхідна передумова засвоєння старшими дошкільниками формул мовленнєвого етикету

Педагогіка » Формування культури мовлення дітей дошкільного віку » Культура мовлення вихователів дошкільників закладів освіти як необхідна передумова засвоєння старшими дошкільниками формул мовленнєвого етикету

Засвоєння норми літературної мови – тривалий процес, що починається з дитинства, а вивчення й застосування функціональних можливостей мови триває упродовж всього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері, в житті замало. Коли дитя виховується у дошкільному закладі, критерієм істини для нього в багатьох випадках стає слово вихователя. І не лише його педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує дитячу особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень недосконалий, коли вихователь байдужий до свого мовлення і до мовлення дітей. Для вихователів дошкільних закладів володіння зразковим мовленням є показником його професійної підготовки.

Для дошкільників уявлення про стиль мовлення співвідноситься перш за все з уявленням про мовленнєвий етикет, який потребує і певної поведінки мовців (такі якості особистості, як ввічливість, повага, скромність, доброзичливість, гідність проявляються у певній мовленнєвій поведінці); крім того, удосконалення стилістичного чуття дитини є основним засобом її естетичного виховання. Отже, навчання стилю мовлення включає в себе певні виховні завдання.

Вихователь повинен не тільки інтуїтивно володіти почуттям стилю, але і вміти усвідомлено аналізувати мовні засоби, за допомогою яких утворюється певний стиль, тобто він повинен мати відповідні знання у сфері лінгвістики. Це допоможе йому і при добиранні необхідного дидактичного матеріалу, за допомогою якого він буде виховувати почуття стилю у дітей.

Вихователь, що працює над удосконаленням власної культури мовлення, перш за все повинен піклуватися про синонімічне багатство його компонентів – лексики, граматики, фонетики. Він повинен засвоїти, для чого існує у мові така безліч лексичних дублів, які смислові і емоційні відтінки їх відрізняють, коли доречно користуватися ними у власному мовленні. Потрібно розвинути в собі потребу постійно звертатися до словників. Вихователь, який намагається підвищити культуру мовлення, повинен пам’ятати і про виразні засоби морфології – афікси-синоніми, а також використовувати в своєму мовленні все багатство синонімів-флексій, синонімів-прийменників, синонімів-сполучників, синонімів-конструкцій, простих і складних речень.

Вихователь повинен бути достатньо натренований у правильній артикуляції звуків мовлення і їх сполучень, що робить більш чіткою його дикцію, а також натреновані у моделюванні своїм голосом всіх просодем: сили голосу, висоти тону, темпу мовлення, тембру голосу – для вираження різних людських почуттів: радості, біди, страху, урочистості , досади, схвалення, гніву, ніжності і ін.

Важливість удосконалення розмовної культури мовлення майбутнього вихователя зумовлена тим, що дітям звукова культура мовлення може бути прищеплена тільки прямим шляхом, у процесі неопосередкованого з ними спілкування, так як діти навчаються вимові, тільки імітуючи мовлення дорослих мовців, в першу чергу мовлення вихователя.

Вихователь має бути залучений і до найвищої розмовної культури рідного мовлення, тобто мати навички виразного художнього читання і розповідання.

Мовлення вихователя, який постійно знаходиться у полі зору малюків, у спілкуванні з ними, виступає основним джерелом, з якого діти беруть зразок рідної мови, культурного мовлення, тому воно повинно бути не тільки правильним, з ясною і чіткою вимовою усіх звуків рідної мови, але і витримана у певному темпі, гучності, повинно бути інтонаційно виразним, граматично оформленим, зв’язним, посильним для розуміння, з правильним і точним використанням словесних визначень.

Педагог повинен самокритично відноситися до власного мовлення і при наявності недоліків у ньому прагнути до їх усунення.

Але встановити і виявити недоліки свого мовлення не завжди легко, так як у процесі спілкування увага мовця звертається перш за все не на форму мовлення (як сказати), а на його зміст (що сказати). Крім того, у результаті тривалого недбалого відношення до свого мовлення деякі недоліки можуть міцно закріпитися і у подальшому не помічатися. Наприклад, не помічаються такі недоліки, як поспішність, неясність, монотоність мовлення, підвищена гучність голосу, неточність вимови окремих звуків чи слів і інша недосконалість.

Щоб знати про недосконалість власного мовлення, вихователю необхідно прислуховуватися до зауважень колег. Дуже важливо, щоб недоліки, що з’явилися у мовленні стали предметом уваги самого вихователя, і його колег. Знайдена недосконалість свого мовлення (погана дикція, порушення у лексико-граматичному оформленні тощо) вихователь відмічає в спеціальному зошиті, потім виробляє план та організує роботу по їх усуненню.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Погляди Василя Сухомлинського на музичне виховання молодших школярів
Переосмислення та перетворення загальноприйнятих методів, всебічне опрацювання цілих систем музичного виховання – це той напрямок, яким йдуть сьогодні педагоги-музиканти, прагнучи зробити надбанням к ...

Структура технології навчання
Технології максимально пов’язані з навчальним процесом, діяльністю тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Структуру технології навчання утворюють: а) концептуальна основа; б) змістова частина, яка о ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net