Милозвучність української мови

Педагогіка » Милозвучність української мови

Сторінка 4

Транскрипція – це точна передача на письмі вимови звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення, за допомогою спеціальних графічних знаків. Від латинського – переписую.

Основні правила фонетичного запису слова такі:

1. Не вживаються великі букви, букви я, ю, є, ї, щ, ь.

2. Текст чи слово, що траскрибується береться у квадратні дужки.

3. Значки еи, ие, оу використовуються для передачі слабкої позиції: [сеило].

4. Скісна рисочка над голосним позначає наголос.

5. Менша скісна рисочка вгорі після приголосного означає м’якість (зубні).

6. Кома вгорі після приголосних передає напівпом’якшення.

7. Для позначення довготи звука вживається двокрапка.

8. Для позначення злиої вимови африкат використовується дужка вгорі (над буквами).

9. Маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний-напівприголосний.

10. Одна вертикальна риска – звичайна пауза, дві – тривала на межі речення, т.як не використовуються розділові знаки.

Вправа. Знайдіть і випишіть слова, у яких кількість букв і кількість звуків однакова. Поясніть свій вибір.

Переддень, мільйонний, небеса, явний, прокидаються, твоя.

Життя, твоєї, щастя, з'єднання, теща, єдиний, химера.

Щемливий, щедрість, осінній, завія, світитися, сім'я, бистрінь.

Товща, висміяний, сирітський, осяють, стрімкий, суцвіття, моє.

Вправа. Прочитайте і випишіть слова, у яких всі приголосні звуки – м'які. Чому ви так вважаєте?

Тінь, білий, бій, зілля, підійдіть, зіллють, північ, дія.

Дрімав, вітер, чуєш, сміх, сойки, між, забуття, знаю.

Плечі, тітка, жура, дружина, спочатку, плавні, дім.

Ніч, липа, липень, звечора, мої, сім, верховіття.

Затранскрибувати.

Однією з головних умов надійної звукоізоляції перегородок виступає усунення в них щілин та нещільностей. Через це установлення перегородок на перекриття здійснюють на розчинному шві або пружній прокладці, а у місцях сполучення перегородок із стінами та стелею передбачають зазори товщиною 10–15 мм з старанним їх проконопаченням та зашпаруванням з обох боків гіпсовим розчином.

Ненаголошені голосні у коренях слів

Особливістю української мови є те, що більшість слів ми читаємо так, як записано, і пишемо так, як чуємо (вимовляємо). Проте сила звучання все ж пов'язана з наголошеністю чи ненаголошеністю складу.

У наголошеній позиції всі голосні (а, о, у, е, и, і) української мови вимовляються виразно (як чуємо, так і пишемо) – українська мова повнозвучна. А в ненаголоше-ній позиції деякі голосні (е, и, о) звучать невиразно. Щоб їх правильно записати, треба:

так змінити слово або дібрати до нього споріднене, щоб ненаголошений склад став наголошеним: [веиселий] – весело, [веиде] – ведений, [сеило] – села, [меите] – метений, [сиед'іло] – сйдячи: [сеилйс'а] – поселений, [неису] – принесений, [жиеве] – жйти, [лиепневий] – лйпа;

змінити слово – якщо сумнівний звук випаде, то пишемо е, а якщо не випаде – пишемо и: липень, бо липня; майстер, бо майстра; палець, бо пальця, але: палиць – бо палиця; пастир – бо пастиря;

запам'ятати слова, в яких ненаголошений звук неможливо перевірити наголосом: голубка [гоулубка], кожух [коужух], зозуля [зоузул'а], союз [соуйуз], левада [лиевада], медаль [меидал'], лимон [лиемон], директор [диеректор], собі [соубі].

Орфоепія вивчає вимову слів. Щоб оволодіти усним українським літературним мовленням, слід дотримуватися правил літературної вимови:

* в українській мові відсутнє акання: сторона, сосна.

* голосні Е, И в ненаголошених позиціях звучать з наближенням: неису;

* тверда вимова губних приголосних: дуб;

* губні напівпом’якшуються перед і: в’іс/т/і;

* у запозичених словах Ф – в українських – ХВ: фокус, хвіст;

* африкати вимовляються злито: джміль;

* роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під-живлення;

* твердо вимовляються всі шиплячі звуки: житло;

* м’яко вимовляються приголосні З, Ц, С у суфіксах – зьк-, – цьк-, – ськ –;

* у закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення – ться, – шся вимовляються як – ц’:а, – с’:а – купайуц’:а.

Вимова приголосних звуків та їх позначення на письмі

Приголосні звуки вимовляються з участю голосу і шуму (дзвінкі приголосні) або тільки шуму (глухі приголосні). Ті звуки, в яких голос переважає над шумом, називаються сонорними.

Дзвінкі приголосні: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж], [дж], [г], [ґ].

Глухі приголосні: [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф].

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8

Цікаве про педагогіку і навчання:

Завдання, що вчать учнів правильно орієнтуватися у груш запропонованих книг
До знань, якими повинні володіти учні, належить обізнаність у художніх творах письменників, що пишуть для дітей і про дітей. Але для учнів 4 класів початкової школи, ці знання збільшуються до вміння ...

Розвиток творчого потенціалу майбутніх фахівців
Чим характеризується творча діяльність? Творчій людині притаманні такі якості: бачити проблему, може її сформулювати, поставити питання; визначається в шляхах пошуку відповіді на це питання; яскраво ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net