Державна національна програма «Освіта» — «Україна XXI століття»

Педагогіка » Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії » Державна національна програма «Освіта» — «Україна XXI століття»

Сторінка 5

На думку педагога, кожен народ повинен мати власну національну школу і спиратися на національну систему виховання, під якою розуміється сукупність ідей, поглядів, переконань, традицій, звичаїв і обрядів, які забезпечують духовне самовідтворення і самозбереження народу. Така система втілюється в філософії освіти, етнопедагогіці, соціальних стосунках тощо.

Саме на засадах української національної педагогіки будував свою концепцію виховання Григорій Григорович Ващенко (23.04.1878-2.05.1967рр.), видатний український педагог, доцент Українського Полтавського університету, згодом професор педагогіки Українського Вільного Університету, ректор Богословської Академії, духовний батько Спілки Української Молоді.

Сьогодні відродження національного виховання вимагає оновлення педагогічного мислення, повернення до втрачених джерел, до спадщини українських педагогів XX століття, які відстоювали педагогічні засади наших предків. „Національне виховання — пише доктор педагогічних наук М.М. Фіцула, — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід’ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увінчує в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй”.

Одним з найголовніших завдань школи, на думку дослідників, було і залишається формування „національної свідомості, шо означає ясне і свідоме почування тісної приналежності людини до маси свого народа, тісного звязку потреб людини з вимогами загальнонародними, любов до своєї землі, мови і культури (без ненависти до чужих), взагалі дбалість про поступ цілої нації, підмога для неї й оборона”.

Дослідники підкреслювали, що національне виховання є спільною справою сім’ї і школи, „а їхня співпраця, взаємодопомога і підтримка, побудована на наукових засадах, має стати гарантом успіху виховної роботи”.

Будучи національною, школа передусім має здійснювати національне виховання, мета якого зумовлена проблемами та особливостями етнічної приналежності. За своєю суттю національне виховання — творення і безупинне вдосконалення нації, тобто виховання для потреб нації. „Водночас, — пише автор статті „Про мету національного виховання в Україні” Б.М. Ступарик, — навчально-виховний процес зорієнтований на потреби держави і має на меті виховання гідних громадян, високоосвічених патріотів, які люблять Україну, примножують її духовні і матеріальні багатства, готові до ії захисту і самопожертви для її блага”. Одним з „найважливіших завдань” називав Григорій Вашенко виховання у молоді любові до України.

Глибоке релігійне світосприймання тісно поєднане у творах Григорія Вашенка з метою формування у підростаючого покоління національної самосвідомості, яка повинна включати виховання любові до рідної землі, свого народу, освоєння молоддю національних цінностей (мови, території, культури, традицій), формування в учнів почуття гідності й гордості за свою Батьківщину, вірності Україні як невід’ємної ознаки національно-свідомого громадянина. „Перша абсолютна вартість для молоді є Бог, друга — Батьківщина”, — наголошує педагог.

У своїй статті „Виховання любові до Батьківщини” він поділяє любов до Батьківщини на любов стихійну і свідому. „Стихійний патріотизм — ие неусвідомлена любов до рідної природи, своїх земляків, рідних звичаїв, традицій, рідної мови. Людина, живучи довго серед певного оточення, так зживається з ним, що воно стає ніби частиною ії”.

Ще більший вплив на людину, на думку: Г.Ващенка. має суспільство. Людина засвоює від суспільного оточення свої релігійні ПОГЛЯДИ, розуміння природи, знання технічні, знання про минуле і т. ін. Те ж саме треба сказати про побут людини, звичаї, різні форми практичної діяльності. Культура і цивілізація — це продукти діяльності численних поколінь нації, що через традицію передаються від поколінь старших до молодших.

Стихійна любов до рідного краю стає грунтом свідомої любові: „Свідомий патріот більш-менш чітко уявляє собі властивості свого народу, знає рідну природу, історію і т. ін. Справжній патріот активно працює для свого народу, прагне піднести його культуру й добробут, переборювати його негативні риси й вдосконалювати риси позитивні. Для патріота дорога честь своєї Батьківщини, і він захищає її і словом, і ділом”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Цікаве про педагогіку і навчання:

Поняття «педагогічна технологія»
Розглянемо кожну групу тлумачення поняття "педагогічна технологія". Раціональний спосіб досягнення свідомо сформульованої освітньої (навчальної, виховної) мети. Педагогічна технологія визна ...

Формування пізнавально-психічних процесів у дітей з інтелектуальними порушеннями
Підготовка дитини до школи – це не лише формування у неї позитивного ставлення до школи та до навчання, а й розвиток тих складових психіки, які необхідні для пристосування до умов школи, навчання. І ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net