Інноваційні процеси в педагогічній системі вищої освіти як продуктивний механізм реформування системи професійної підготовки

Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що в переважній більшості розвинених країн активно висловлюється думка про вичерпаність існуючої просвітительської моделі освіти й наближення прогресивного світу до усвідомлення необхідності радикальної зміни основ діючої освітньої практики, тобто, чітко вимальовуються контури нової парадигми освіти. В умовах України парадигмальну кризу освіти підсилює загальна суспільно-економічна криза, яка відбиває складні процеси соціально-культурних трасформацій, що торкаються всіх аспектів життєдіяльності. Вони, на думку Х. Тхагапсоєва , носять модернізаційний характер і обумовлені не тільки внутрішніми імпульсами до становлення демократичного суспільства, а й загальносвітовими тенденціями переходу до фази постіндустріального культурно-цивілізаційного розвитку. Крім того, достатньо чітко окреслюються й, так звані, „соціоментальні трансформації”, що відбивається у більш глибокому розумінні культури, її історичних, етнічних, етнічно-регіональних структур і, відповідно, відображається в нових вимогах до освітніх моделей: мети, змісту, організації те методів освіти. На підставі аналізу доступних нам науково-педагогічних публікацій, зокрема, А. Валицької, Х. Тхагапсоєва, П. Щедровицького, можна визначити декілька істотних протиріч, що відбивають невідповідність існуючої просвітительської парадигми освіти реаліям, а саме між:

цілісністю культури і фрагментарного технологічного відтворення через предметно-знаннєвий тип освіти;

соціокультурною індивідуально-особистісною обумовленістю формування людини й імперативними методами навчання й виховання;

неперервною зміною змісту й обсягу інформації й базовими технологіями його засвоєння.

Означене вище дозволяє констатувати, що для педагогічної науки все більш притаманним стає розуміння обумовленості й взаємозв’язку освіти із загальною ситуацією в цивілізаційному розвитку світової спільноти й окремої країни.

Розвиток педагогічної інноватики в нашій країні пов’язаний із соціально-економічними змінами, а також формуванням нових суспільних цінностей, що сприяло створенню масового суспільно-педагогічного руху щодо продукування й реалізації нового як протиріччя між потребою у швидкому розвитку школи й труднощами педагогів у його впровадженні.

У науковій літературі прийнято розрізняти поняття „нове”, „новшество” (які вважають за синоніми), і „нововведення”, „інновація”. На думку дослідників цього феномена, зокрема М. Поташніка, новшество – це засіб (новий метод, програма, технологія), а інновація – процес освоєння цього засобу. Аналогічної думки дотримується й А. Пригожин, який розглядає нововведення як процес цілеспрямованої діяльності людей – інноваторів.

Н. Юсуфбекова розкриваючи систему основних понять інноватики, виокремлює в структурі інноваційних освітніх процесів три блоки:

1. Блок створення нового знання в педагогіці (розглядається категорія новизни в педагогіці, класифікація новшеств, етапи створення й упровадження нового в педагогічну практику, розробка категоріального поля нового тощо). Тобто, це є педагогічна неологія (за іншими, більш традиційними тлумаченнями - гносеологія).

2. Блок сприйняття й оцінки нового, а також можливості його засвоєння педагогічною спільнотою – педагогічна аксіологія.

3. Блок використання й упровадження нового, закономірності перебігу цього – педагогічна праксеологія.

Важливим положенням у теорії педагогічної інноватики є системність інноваційних процесів. Саме цілісне розуміння інноваційних процесів у єдності створення, освоєння й застосування нового суттєво прискорює процеси оновлення як окремих освітніх ланок, так і системи в цілому. Серед закономірностей перебігу інноваційних процесів, описаних у науковій літературі, можна виділити чотири закони: незворотної дестабілізації (будь-який інноваційний процес у педагогічній системі сприяє руйнуванню окремих її елементів, ініціюючи тим самим її розвиток, але це неоднозначно сприймається суб’єктами діяльності); фінальної реалізації інноваційного процесу (будь-який інноваційний процес, ініційований педагогічним новшеством, рано чи пізно, стихійно чи усвідомлено повинен реалізуватися); стереотипізації педагогічних інновацій (будь-яка інновація з часом стає рутинною, набуваючи стериотипних рис); циклової повторюванності, повертаємості педагогічних інновацій (повторне відродження новшества в нових умовах). У педагогічному суспільстві саме останній закон викликає особливу протидію, оскільки, за таких умов, новшество розглядається як те, що вже було, а не як створення нового. Так хибна точка зору перш за все негативно може впливати на ефективність розповсюдження нового.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Стратегія зовнішньої соціально-педагогічної діяльності загальноосвітнього навчального закладу
1. Діагностування учнями, вихователями, класними керівниками під керівництвом заступника директора з виховної роботи та соціального педагога культурного рівня мікрорайону з виділенням таких аспектів ...

Передумови до відкриття магістерської програми «Педагогіка вищої школи» у Національному технічному університеті «Харківский політехнічний інститут»
Україна має високорозвинену систему вищої освіти, що представлена понад 900 вищими навчальними закладами. За останні роки ця цифра зросла переважно за рахунок відкриття нових приватних вищих навчальн ...