Інноваційні процеси в педагогічній системі вищої освіти як продуктивний механізм реформування системи професійної підготовки

Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що в переважній більшості розвинених країн активно висловлюється думка про вичерпаність існуючої просвітительської моделі освіти й наближення прогресивного світу до усвідомлення необхідності радикальної зміни основ діючої освітньої практики, тобто, чітко вимальовуються контури нової парадигми освіти. В умовах України парадигмальну кризу освіти підсилює загальна суспільно-економічна криза, яка відбиває складні процеси соціально-культурних трасформацій, що торкаються всіх аспектів життєдіяльності. Вони, на думку Х. Тхагапсоєва , носять модернізаційний характер і обумовлені не тільки внутрішніми імпульсами до становлення демократичного суспільства, а й загальносвітовими тенденціями переходу до фази постіндустріального культурно-цивілізаційного розвитку. Крім того, достатньо чітко окреслюються й, так звані, „соціоментальні трансформації”, що відбивається у більш глибокому розумінні культури, її історичних, етнічних, етнічно-регіональних структур і, відповідно, відображається в нових вимогах до освітніх моделей: мети, змісту, організації те методів освіти. На підставі аналізу доступних нам науково-педагогічних публікацій, зокрема, А. Валицької, Х. Тхагапсоєва, П. Щедровицького, можна визначити декілька істотних протиріч, що відбивають невідповідність існуючої просвітительської парадигми освіти реаліям, а саме між:

цілісністю культури і фрагментарного технологічного відтворення через предметно-знаннєвий тип освіти;

соціокультурною індивідуально-особистісною обумовленістю формування людини й імперативними методами навчання й виховання;

неперервною зміною змісту й обсягу інформації й базовими технологіями його засвоєння.

Означене вище дозволяє констатувати, що для педагогічної науки все більш притаманним стає розуміння обумовленості й взаємозв’язку освіти із загальною ситуацією в цивілізаційному розвитку світової спільноти й окремої країни.

Розвиток педагогічної інноватики в нашій країні пов’язаний із соціально-економічними змінами, а також формуванням нових суспільних цінностей, що сприяло створенню масового суспільно-педагогічного руху щодо продукування й реалізації нового як протиріччя між потребою у швидкому розвитку школи й труднощами педагогів у його впровадженні.

У науковій літературі прийнято розрізняти поняття „нове”, „новшество” (які вважають за синоніми), і „нововведення”, „інновація”. На думку дослідників цього феномена, зокрема М. Поташніка, новшество – це засіб (новий метод, програма, технологія), а інновація – процес освоєння цього засобу. Аналогічної думки дотримується й А. Пригожин, який розглядає нововведення як процес цілеспрямованої діяльності людей – інноваторів.

Н. Юсуфбекова розкриваючи систему основних понять інноватики, виокремлює в структурі інноваційних освітніх процесів три блоки:

1. Блок створення нового знання в педагогіці (розглядається категорія новизни в педагогіці, класифікація новшеств, етапи створення й упровадження нового в педагогічну практику, розробка категоріального поля нового тощо). Тобто, це є педагогічна неологія (за іншими, більш традиційними тлумаченнями - гносеологія).

2. Блок сприйняття й оцінки нового, а також можливості його засвоєння педагогічною спільнотою – педагогічна аксіологія.

3. Блок використання й упровадження нового, закономірності перебігу цього – педагогічна праксеологія.

Важливим положенням у теорії педагогічної інноватики є системність інноваційних процесів. Саме цілісне розуміння інноваційних процесів у єдності створення, освоєння й застосування нового суттєво прискорює процеси оновлення як окремих освітніх ланок, так і системи в цілому. Серед закономірностей перебігу інноваційних процесів, описаних у науковій літературі, можна виділити чотири закони: незворотної дестабілізації (будь-який інноваційний процес у педагогічній системі сприяє руйнуванню окремих її елементів, ініціюючи тим самим її розвиток, але це неоднозначно сприймається суб’єктами діяльності); фінальної реалізації інноваційного процесу (будь-який інноваційний процес, ініційований педагогічним новшеством, рано чи пізно, стихійно чи усвідомлено повинен реалізуватися); стереотипізації педагогічних інновацій (будь-яка інновація з часом стає рутинною, набуваючи стериотипних рис); циклової повторюванності, повертаємості педагогічних інновацій (повторне відродження новшества в нових умовах). У педагогічному суспільстві саме останній закон викликає особливу протидію, оскільки, за таких умов, новшество розглядається як те, що вже було, а не як створення нового. Так хибна точка зору перш за все негативно може впливати на ефективність розповсюдження нового.

Цікаве про педагогіку і навчання:

Експериментальна перевірка методики формування умінь говоріння учнів старших класів в умовах інтенсивного навчання
Цілком виправданою є необхідність експериментальної перевірки ефективності методики формування навичок учнів старших класів з на основі розробленого комплексу вправ. Експериментальна перевірка провод ...

Метод освічення та переконання як засіб екологічної освіти в ПТНЗ
Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності педагога. Але для дієвості, ефективності їх застосування необхідно використовувати певні засоби - надбання матеріальної і духовної ...