Родинне виховання

Педагогіка » Формування в учнів трудової культури засобами народознавства » Родинне виховання

Сторінка 1

Народні традиції трудового виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді як психологічно, так і морально постійний потяг до праці, причому такий сильний, щоб вихователь соромився власного байдикування і обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував себе ненормально, та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи.

Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника.

У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день.

Робочий день починався дуже рано: влітку о 4–5 годині, а взимку о 5–6 годині. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалась наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Це наочно можна простежити, наприклад, на пастухуванні, через яке проходили всі селянські діти. Тут з віком дитини змінювались види домашніх тварин, яких вона пасла, у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Причому до випасання коней залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська родинна етнопедагогіка враховує як вікові, так і статеві особливості дітей. Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6–7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. І звичайно вступає в працю, психологічно засвоюючи слова «праця», працювати, в основному через такі ефективні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця («Ой, люлі-люлі бай», «Люлі люлі дитино», «Колисала бим тя»), які закликають котика працювати – дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: «Бити кицю, бити – не хоче робити». Ганебно й красти. За те, що кіт «вкрав у баби «квітку», стала Галя кота бити, щоб не вчився так робити». І як висновок:

– «Не вчися, коте, красти,

А вчися, коте, роботу робити,

Бери ціп, іди на тік,

Жати та молотити.

Таким же мотивом пройняті колискові «Ой ну малі коточок» та ін. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити не можна.

Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці – провідна тема багатьох загадок. Наприклад: «Ходить пані по майдані, куди гляне – трава в’яне» (коса косить), «Літом служить, а зимою зуби сушить» (Борона), «Б’ють мене цінами, ріжуть мене ножами, за тими отак молотять, бо всі мене дуже люблять» (Хліб). Ці загадки спонукають дитину замислитись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці.

Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, «господарюють»: готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

Страницы: 1 2

Цікаве про педагогіку і навчання:

Моніторинг систем управління якістю ВНЗ
Традиційно моніторинг якості вищої освіти пов’язується зі спостереженням та оцінюванням результатів освіти з подальшим їх аналізом і вжиттям заходів для підвищення рівня підготовки випускників ВНЗ. У ...

Дискусія як метод групової взаємодії
Дискусія – це публічне обговорення якого-небудь суперечного питання, проблеми. Її суттєвими рисами є зіткнення різних точок зору. Наприкінці дискусії має бути знайдено спільне рішення. Сучасні види г ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net