Лінгводидактичні та психолінгвістичні засади розвитку усного мовлення

Педагогіка » Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників » Лінгводидактичні та психолінгвістичні засади розвитку усного мовлення

Сторінка 1

Проблема усного мовлення досліджувалася психологами (Л.С.Виготський, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, І.О.Синиця та ін.) і мовознавцями (Д.Х.Баранник, В.В.Виноградов, Б.Н.Головін, Т.О.Ладиженська, В.Л.Щербакова та ін.). Під усним мовленням учені (Т.О.Ладиженська, І.О.Синиця) розуміють процес створення усних висловлювань та результат цього процесу – усне висловлювання. Усне мовлення – продуктивний тип мовленнєвої діяльності, згідно з яким інформація передається за допомогою звуків мови. Усне мовлення – живе мовлення, яке не тільки вимовляється, звучить, а головне – створюється спонтанно, в момент говоріння.

Дослідники (В.В.Одинцов, В.В.Соколов) акцентують увагу на таких особливостях усного мовлення, як: надлишковість (повтори, пояснення, уточнення і т.ін.); економія; перебивання (самоперебивання); використання несловесних засобів спілкування: гнучкість голосу, жестів, міміки й т.ін.

Учені виокремлюють різні якості мовлення. Так, Н.Д.Бабич, В.Г.Костомаров, Т.О. Ладиженська наголошують на важливості таких якостей, як: правильність, точність, чистота, доречність та комунікативна доцільність. Б.Н.Головін, Д.Е.Розенталь виділяють: логічність, точність, правильність, виразність, дієвість. М.І.Пентилюк і М.М.Михайлов розглядають логічність, стислість, правильність, виразність та образність як основні якості мовлення.

Залежно від характеру і змісту спілкування, комунікативних особливостей мовців, розрізняють діалогічне й монологічне мовлення. Під діалогічним мовленням розуміємо комунікативний акт, у якому має місце зміна ролей мовця і слухача. Він відбувається в певній ситуації спілкування і є її продуктом. Ситуація спілкування включає в себе обставини, в яких протікає розмова, стосунки між співрозмовниками, мовленнєве спонукання і процес діалогування.

Психологи розглядають процес діалогування як складний психологічний акт, у якому основа утворення висловлювань у співрозмовників неоднакова. Так, розпочинаючи діалог, його перший учасник оцінює комунікативні можливості партнера, орієнтується в обстановці і на цій основі складає свою програму мовлення, актуалізує мовленнєвий намір і тему. Другий мовець, сприйнявши мовленнєве висловлювання, аналізує його і продукуєсвою репліку. Отже, перший співрозмовник повинен: повідомити інформацію, запросити її у партнера, привернути увагу до певного об’єкта чи події, виявити емоції і т.ін.

У мовознавчій науці питання діалогічного мовлення досліджувалося такими вченими, як Г.А.Барінова, В.А.Бухбіндер, Т.Г.Винокур, Н.В. Володіна, Т.С. Дученко, Н.В.Шведова, Л.В.Щерба та ін. Лінгвістичний аспект діалогічного мовлення містить у собі низку особливостей, а саме: еліптичність, клішованість, фразеологічність, ситуативність і стилістичну диференційність. Монологічне мовлення у психологічному й лінгвістичному відношеннях – більш складна форма усного мовлення, оскільки це мовлення однієї особи до слухачів, воно більш розгорнуте, вимагає зосередженості пам'яті й уваги до змісту та форми мовлення. Монолог не підтримується ситуацією чи запитаннями, на відміну від діалогу, він здебільшого адресований не одній людині, а багатьом. Монологічне мовлення як мовлення однієї особи потребує розгорнутості, повноти, чіткості та взаємозв'язку окремих частин тексту, вміння мовця зосередити свою думку на головному, не захоплюватися деталями, водночас висловлюватися емоційно, жваво, образно. У монологічному мовленні наочно виступає усвідомлення дитиною мовленнєвої дії. У центрі побудови зв’язного висловлювання перебуває формування вмінь використовувати різноманітні засоби зв’язку (між словами, реченнями, частинами тексту), ознайомлення із структурою різних типів висловлювань – розповідь, опис, міркування та пояснення.

Розповідь є однією з форм монологічного мовлення. Це текст, у якому речення перебувають у відношенні послідовності, що виражена співвіднесеністю модальних планів. Вона складається з трьох частин – зав’язки, кульмінації, розв’язки.

Опис – це спеціальний текст, що започатковується назвою предмета чи об’єкта; далі подаються ознаки, властивості, якості, дії; завершує опис підсумкова фраза, яка дає оцінку предмета чи передає ставлення до нього.

Міркування – це висловлювання, до якого входять причинно-наслідкові конструкції, запитання, оцінка. Воно містить тезу (початкове речення), доведення висунутого положення і висновок, що з нього випливає. Пояснювальне мовлення – складний тип мовлення, який вимагає чіткої структури, послідовності. Одна з особливостей пояснення полягає в тому, що мовець в розгорнутій формі будує висновок, який дозволяє розкрити перед слухачем сутність об’єкта, що пояснюється, його зв’язки й відношення з іншими об’єктами.

Аналіз наукових джерел засвідчив, що в дітей дошкільного віку наявні всі типи мовлення: розповідь, опис, міркування та пояснення. Водночас учені відзначають, що найбільш розвинутими типами мовлення є розповідь та опис, а такі типи, як міркування й пояснення вимагають навчання, оскільки на етапі дошкільного дитинства вони тільки зароджуються.

Страницы: 1 2

Цікаве про педагогіку і навчання:

Експериментальна методика оцінювання на уроках літератури
Цю методику запропонувала Марина Анатоліївна Барабанова (1958) - вчитель російської мови та літератури московської школи з поглибленим вивченням іспанської мови імені Сервантеса. Лауреат Гранта Москв ...

Ефективність тестування
Ефективність - порівняльний критерій, який дозволяє порівняти тести. Ефективним можна назвати тест, який краще, ніж інші тести, вимірює знання учнів потрібного рівня підготовки, з меншою кількістю за ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net