Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітительських ідей

Педагогіка » Просвітительська діяльність С. Русової та науково-педагогічні проблеми її творчої спадщини » Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітительських ідей

Сторінка 1

На початку ХХ ст. немалу роль у пропаганді педагогічних ідей, поширення досвіду роботи позашкільних закладів відігравала преса. У цей період завдяки зусиллям "Просвіти", земств та інших організацій засновується ряд педагогічних видань, на сторінках яких широко обговорювалися питання народної освіти. В Україні почало виходити 20 часописів, на сторінках яких мали змогу висловитись педагоги-просвітителі. Вони відстоювали створення такої системи шкільної освіти, яка відповідала б потребам народних мас, а знання, набуті у школах, щоб мали життєву і практичну значимість.

Педагогічні журнали слугували вчителям і були важливими та мобільними джерелами одержання знань у галузі педагогіки, психології, мистецтва, культури, різних наук. Для методичного вдосконалення педагогів великого значення набували розробки уроків, занять, вправ, завдань, які друкувались на сторінках часописів. Слід зазначити, що педагогічні журнали були актуальними, оскільки орієнтувались на запити передової громадськості, вчителів, освітян.

Саме тому в представленому дослідженні вважаємо за доцільне розглянути важливий аспект просвітительства С. Русової — її журналістську діяльність, оскільки вона була співавтором серій "Біографічна бібліотека", "Колективне та групове читання", "Українська педагогічна бібліотека", співробітником журналів "Світло", "Наша доля", "Пчілка", "Русская школа", "Вестник воспитания", "Русская мысль" та ін.

Мабуть, найплідніше та найактивніше працювала С. Русова у "Світлі" — легальному українському педагогічному журналі, який організував у 1910 р. талановитий молодий учитель з Полтавщини Г. Шерстюк, співредакторами були С. Русова і С. Черкасенко. Журнал "Світло" виходив у видавництві "Український учитель". У "Моїх споминах" педагог згадувала: "Світло" якось відразу придбало симпатії українського громадянства, його проводила обережно і любовно рука Шерстюка. Всі ми страшенно захоплювались цією працею".

Завдання журналу редакція сформулювала уже в першому номері, усвідомлюючи, що найневідкладнішою справою є "добре поставлена і упорядкована національна школа — найперша потреба всякої народності і найвище культурне добро її".

Проіснував журнал недовго. У 1914 році державною владою було заборонено видання україномовної преси. Однак і за короткий період (1910-1914) часопис "відіграв виняткову роль у консолідації українських педагогів довкола ідеї національної школи, він увійшов в історію педагогіки як тогочасна трибуна для обговорення різних аспектів національної освіти, як одна з основних платформ становлення української методичної школи" .

Слід підкреслити, що у кожному номері журналу публікувалися статті С.Русової, яка через друковане слово займалась творенням національної системи освіти, ознайомленням педагогічної громадськості із надбаннями світової педагогічної думки. Так у "Світлі" знаходимо цілу низку статей: "Народна початкова школа в Бельгії", "Песталоцці-фребелівський будинок у Берліні", "Французькі літні колонії для школярів", "П. Лесгафт і його педагогічні ідеї", "Ж. Жак Руссо", "Дошкільне виховання" (про Песталоцці й Фребеля), "Ідейні підвалини школи" та ін., у яких С. Русова виступає як історик педагогіки, глибоко і грунтовно аналізуючи виховні ідеї визначних педагогів, практичні методи навчання й виховання. Очевидно, що її статті мали значний вплив на формування педагогічної думки в Україні, та працю українських освітян спрямовували у площину глибокого наукового знання і грунтовного розуміння проблеми національної освіти.

Крім того, Софія Федорівна систематично робила у "Світлі" огляди російських педагогічних журналів, подій в учительському житті. Так, у статті-некролозі "Всесвітня втрата", глибоко шануючи геній Л. Толстого, вона також високо оцінює його педагогічну діяльність. Аналізуючи діяльність П. Лесгафта, С. Русова вперше в історії української педагогічної думки подала систему його поглядів на розвиток дитини та умови її виховання, показала своєрідність і значення педагогічних ідей видатного вченого і практика на тлі розвитку російської і світової педагогічної думки, доводячи, що він не тільки розвинув справу своїх попередників — К. Ушинського та М. Пирогова, а й сягнув значно вище, ніж відомі німецькі педагоги Фребель і Дістервег.

Страницы: 1 2 3 4

Цікаве про педагогіку і навчання:

Проблеми соціалізації дітей особливими потребами в сучасних умовах
До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно дітей з особливими потребами. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціонал ...

Державний рівень
На державному рівні реалізація принципу толерантності передбачає існування справедливого та неупередженого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. Необх ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net