Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітительських ідей

Педагогіка » Просвітительська діяльність С. Русової та науково-педагогічні проблеми її творчої спадщини » Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітительських ідей

Сторінка 3

С. Русова проявляла неабиякий науковий інтерес до фольклорних надбань, зокрема до рукописних збірок та зібрань. Так, відстоюючи нагальну потребу в публікуванні старовинних збірників, учена вбачала в цьому наукові резерви та перспективи духовного збагачення. На переконання С. Русової, такі збірки дають певний образ культурних інтересів, можливість ознайомлення з недрукованою літературою, з духовною спадщиною народу. Ми глибоко переконані, що на ці погляди та переконання С. Русової вплинув О. Русов, який працюючи статистом, займався популяризацією і збиранням народної творчості.

Слід зазначити, що перебуваючи в еміграції С. Русова співпрацювала із західноукраїнськими часописами, журналами, просвітними виданнями. Значну джерелознавчу вартість для нас мають роботи просвітительки, опубліковані у журналі "Шлях виховання і навчання" на протязі 1932-1936 рр., зокрема: "Дещо до сучасної педагогіки" (1936), "Краєзнавство в народній школі" (1933), "Сучасні течії в новій педагогіці" (1932), "Дещо про дефективних дітей" (1935); у часописі "Нова Україна" надрукована грунтовна стаття "Освіта на Україні в большевицькім освітленню" (1932), а також "До Риму на два конгреси" та "З Відня до Гаги", у журналі "Життя і знання" оприлюднені статті "Суспільні питання виховання" (1929), "Сучасна мрія виховання" (1929), "Моральні завдання сучасної школи" (1937), "Новий план навчання в народних школах Бельгії" (1938).

Таким чином, С. Русова своєю публіцистичною діяльністю сприяла українському духовному відродженню. Вона стояла біля витоків української історико-педагогічної журналістики, була популяризатором наукових знань, культурних цінностей. Характер її публіцистичної діяльності грунтувався на наукових принципах та на просвітительських засадах: а) кожна публікація повинна мати чітко виражене національне обличчя, свою ідейну програму, а також систему принципів для реалізації мети, завдань статті, брошури тощо; б) в основі публіцистичної діяльності мають бути народність, гуманність, європеїзм, демократичність (основні риси просвітительства).

Отже, критичні статті, есе, нариси, брошури С. Русової були формою вираження її просвітительських переконань, педагогічних поглядів, оскільки мислителька розуміла, що осмислення по-новому минулого рідного народу, його звичаїв, обрядів, а також педагогічних ідей: процесу, змісту, форм виховання дітей української людності, їх духовності, моралі — то потреба життя.

Підсумовуючи, С. Русова зробила справедливий висновок як публіцист, глибоко спостерігши умови формування творчого пошуку письменника. Вона збагнула: саме тому, що М. Гоголь відірвався від національного грунту, органічного середовища, яке живить митця не тільки ідеями, соціальним апріоріями, а й генетичними соками національної свідомості, ментальності, він залишився любителем української народної поезії, та страшно далеким від істинно українського життя, від рідної мови.

У висновку підкреслимо, що літературно-публіцистична діяльність С. Русової є цілісною, органічно невіддільною складовою у структурі її національної ідеї. Орієнтація дослідниці на літературний демократизм при написанні статей, критичних оглядів мала метою ввести у свідомість українців необхідність творення нової школи з метою національного самовизначення.

Загалом літературні студії С. Русової були логічним та закономірним продовженням, — розвинутим відповідно до нових умов і потреб, — поліфункціональної програми прогресивного українського просвітительського руху. У цьому, власне, полягає їх практична значимість.

Крім того, С. Русова була активним громадським діячем. Зокрема брала участь в Українських жіночих організаціях. Українські жіночі товариства почали виникати в Україні у другій половині XIX ст.; на просвітительських засадах. Вони значну увагу передусім присвятили домашній культурі, зберіганню українських звичаїв, гуманітарній акції, поширенню освіти серед жіноцтва, організації жіночої праці; значну роль відігравали у національному відроджені, зокрема у збереженні українських традицій. Поза тим українські жінки поруч із чоловіками брали жваву участь у суспільних, громадських, політичних і революційних організаціях, таким чином підтверджуючи свою рівноправність. Проте слід підкреслити, що українські жіночі організації не приділяли значної уваги емансипаційним завданням (супроти аналогічних об’єднань за кордоном), а займались просвітительською діяльністю.

Страницы: 1 2 3 4

Цікаве про педагогіку і навчання:

Психолого-педагогічні викладання хімії у спеціалізованих класах
Зміст сучасних навчально-виховних відносин потребує максимальної активізації кожного учня. Раз у раз підвищується суспільне значення таких якостей особистості як творча активність, трудова активність ...

Психологічні особливості тестування
При проведенні екзаменаційного тестування необхідно дотримуватися певних правил стосовно суб'єктів контролю, в основі яких закладені положення психології тестування: 1 .Випускник має бути впевненим, ...

Сімейне виховання

Сімейне виховання

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї.
Музичне виховання

Музичне виховання

Найскладнішою проблемою сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів.

Головні теми

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.educationua.net